У Києві стовбичиться ярмо,
і застує Дніпро-ріку велику.
А ми в його горнилі горимо,
ковтаючи сльзу на Божім Лику.
Бо відцурались Господа давно,
іще тоді, як Жито осквернили.
Й отримали отруєне зерно,
від вовкулак, які на місяць вили.
Тамбовський вовк таваріщ нам тому,
що Хрест ми на звіздяку замінили.
І Світло обміняли на пітьму,
а бджілок на погані таргани́ли.
і ними дуже й дуже подружили.
Щоб жерли наших доньок і синків,
щоб кров пили і рвали наші жили.
- Покарані ж тепер і за гріхи,
а головне, за дружбу із москвою.
До тіл і душ прилипли реп'яхи,
які сичать: "заріжу й упокою!"
І двоголові гаспиди з тайги,
І двоболітно-спалені буряти;
Старезної прислужники карги,
адепти смерті лізуть помирати.
***
Бо має все початок і кінець.
І що було, те буде, і те є!
І Україна вип'є свій Горнець,
великий Боже за ім'я́ Твоє!
І з'явиться у Києва Кличко.
І скаже: арку ту під знос!
Як два тузи утворюють очко,
нечиста пара створює понос!
Й за тим розвалить бовдур сатани,
з якого відірветься голова.
Ти, Українець, - ту мерзоту пни!
Нехай від нас відвалиться Москва!
Та "арка дружби", то лише труха.
А шлях до Бога, то орієнтир.
- Прозріння очищає від гріха!
А все ще грішним шлях у монастир!
Ми ще не вмерли й більше не помрем;
- Бо Україна вічна, як Господь.
Ми будем в Вирії з великим Кобзарем,
в веселках із Дніпрових світловодь...
***
Nebratan
