Непомітно зникає хмаринка
На прозорій, як скло висоті
І чекає геройського вчинка,
як і Я, що помер на хресті.
- Ми не вміємо нечисть збивати,
так майстерно, як робить це він.
Ми з хмаринкою бачимо втрати,
ворогів, що мутуються в тлін.
Привид Києва. Жах для потвори.
Грізний месник за нашу біду.
Лють дітей. Їхній знак непокори,
Їхнє гасло "В раби не піду!"
Палає "Ор(к)ск"! Горить завзято
десантно-орківське судно́!
В вогні пекельнім корчся вато,
і булькой гівнами на дно!
Героям нашим звісно ж слава,
і Україні на віки!
Господня Нація й Держава.
Божі Жінки й Чоловіки!
Подяка Вам, й собі подяка,
за те, що разом я борюсь.
За оркотні під зад копняка!
За Україну нашу, - Русь!
Харе Крішна! Харе Рама!
Неосяжний пантеон:
П'єса, Виставка і Драма,
Плащ,Туні́ка і Хітон,-
Всі до герцю! Всі до бою,
Пан Ісус, що Суперстар,
Зевс і Будда за Тобою,
і величний Байрактар!
- Бийте орків! - Бийте сильно,
Сам Аллах й Його Пророк:
Род з Перуном станьте щільно,
й з Блискавиць карбуйте крок!
Минув жахливий тридцять другий
і тридцять третій (ще страшніш).
Й навис у символах наруги
рік двадцять другий, наче ніж.
Кривий "кінжал" (кацапське жало),
а джавеліни, то наш спис!
Московське ЧМО жере, що вкрало,
жук колорадський те, що згриз!
- А ми їх в наші чорноземи,
уже пакуємо і в бруд.
В палюче-танкові екземи,
щоб окупант ординський схуд!
Огидний Карлсон, орк-нальотчик,
жук колорадський й маніяк,
гриз бульбу бацькіну й листочки
і не насичувавсь ніяк:
"Я жажду крові чєлавєка,
ревло чудовисько з пітьми, -
і ногі жрать, чтоби калєка,
уполз в абьятья Кастрами!"
Жучара гув над Тихим Раєм,
і цілив бомби на міста.
І збитий нами був на взаєм,
і втратив крила і хвоста.
Кричу рванью козлиной роты
шестой, "девятой" и т.д.-э:
Ползите НАХУЙ идиоты!
Пиздуйте сцаками в бидэ!
- Ваши тактические группы,
и батальонные к херам,
МЫ разъебашили на трупы,
в утиль отправив танков хлам!
