Реквієм.

 

- Як душа покине тіло,
моє незабаром,
підготуйте, щоб зітліло,
отаким макаром:

Вдягніть в жовту вишиванку,
й джинси темно-сині,
й поховайте того ж ранку,
в простій домовині.

Перед тим, як класти в яму,
зголосіть Молитву
за Вкраїну! Неньку й Маму,
й крівцю Їй пролиту.

Дід воював!

Хист і воля (Враження-2016).

"І вражою злою кров’ю
Волю окропіте".

І факт залишається фактом,
що знищені ниви й поля,
гібридним й ненависним актом,
й окроплена кров`ю рілля!

..Здебільшого нашою кров`ю.
(Не так, як Шевченко хотів).
На втіху чужому здоров`ю.
В наснагу ворожих ротів.
Натомість відібрана воля,
за волю вести боротьбу.
Цинічно-барижних сваволя,
цинічну штампує добу!

Великóдня молитва 2016-ть.

Великдень близько, що на 1-ше,
а 2-ге ватяне й гидке...
Хто діло ватяне заверше?
Хто справу ватяну заткне?

Хіба міністром бути важко,
в кріслі--качалці й галіфе?
Хіба в поліції мандрашка,
коли погони під шафе?

...В Одесі сєпаром Труханов,
а Харків Гепа загнуздав.
Що ж, влаштував їх непогано,
(під себе) ватяний удав!

А що ж мовчали "миротворці"?
Чому не плакали батьки?
Хіба сиріт ще мало в році?
Невже полізуть байстрюки?

Хрущ. (За малюнком Олега Щупляка).

Хрущі у травні розкошують,
а я в вишневому садку.
Гуду з комахами без сýєть,
тримаю їх на повідку.

- Мої крилаті обереги,
яких щоп`ятий бачу рік.
Жуки від Альфи і Омеги,
що дав нам Божий Чоловік.
- Їх у Тарасовім дитинстві
давно, і вперше прочитав.
У меценатнім доброчинстві,
коли копав малечі став.
А як втомився, відпочити
в садку квітучому присів.
Як добре люди з Богом жити
у невельможності, й красі!
Я ніби Хрущ з дерев Ісуса,
що малахітить спини днів.
- Крило коричневе, і вуса,
і рот на правду зголоднів.

Пéсах.

Привітати з святом "пéсах"
при́воду немає,
мені чорта в чорних месах,
і з чужим звичáєм.
- І рабина голубого,
й синього невдаху.
Обмиваю свято Богом.
Граю фугу Баху.

Кажуть "жид" я і "бандера",
(Разом українець).
Після голоду химера.
Для війни гостинець.
А я просто жити хочу,
як і всі екзóти.
Вроду пестити дівочу,
і не рити дзоти.

Ностальгічний бенкет

Колись були ми школярами,-
в перервах бились за футбол,
й плювали зверхньо на сто грами,
в лайно вступивши, й комсомол.

В дитинстві, й юності на запах
- інакше все до навпаки́!-
Кізяк, як "Ма́льборо", а граппа,-
як римські в носа штурпаки.

Дід воював.

"Дєди" їх, кажуть,- "ваєвалі".
Мій дід(покійний), точно. Так.
- Він воював.- Не за медалі.
І не за стос чужих подяк.
Спочатку просто жив. У себе.
На своїм хуторі, й землі.
І жили рвав під синім небом,
І жовтий рай кохав в стеблі.
Був хліборобом. Стать солдатом
Дідуся змусила війна.
В 39-тім. З Ванькой "братом"
Він в бій пішов. З куском лайна.
Зі сходу ворог. З тилу німці.
Що теж жорстокі вороги.
Пілсудський в шапці-невидимці.
Рве з українців ланцюги.
Що з того ляше! Надто пізно.
Ти Україну зрозумів.
Упала Польща. Ми порізно.
У купі репнутих лобів.

Коливання трипільських шамбал(аудіоверсія..)

Збірка моїх поезій "Героям слава!" на сайті Issuu.

Потяг на..

 

Темп і натиск заліза
сонне хропіння смердючих шкарпеток
колія б`є, колія є, колія буде
завжди
старою, ламкою, лякаючою жахом
зіткнення зламаних снів Карги-Пентаграми
з Баб-Ягою Червоної Зірки
Червоної Шапочки й купи червінців.

Я..

Спотворене, заморене, зашорене
ліричне і метафоричне
то Я -замацане і залавсторене
хоробре і панічне:

Калдуб дубовий
у колодязі-потоці
краплина мови
у Господнім Оці..
***
Nebratan

Біг до і від.

Я писав би тільки про море,
якби мав достатньо вітрил
і про небо, блакиттю хворе,
якби мав трішечки крил;
Але жахом хвилюються твори,
й ніби плачуть оком примар,
і дзижчать поетичні мотори,
не бджолою, – жупелом кар..
Марафон, звичайно, триває
місяць в місяць, і рік у рік
- віртуальний папір карнає
стукіт клави, і мишки клік
- Біг до дерева відгалужень
на гілках, де осінній лист,
від пороблення і застужень,
від жуків, які точать хист..
***
Nebratan

Волонтер.

- Я маю бути волонтером
В стані манкуртів,- від людей!
Мєнтів безмовних, піонером;
- Барвінком,- поміж орхідей
Мене покликали на Євро!
(Не на футбольний стадіон);
- Не на Вороніна і Шеву,
- Бо ж є багато перепон:

Козаче серце.

“У свої 23 десь у глибині душі я все ще мрійливе дівчисько,
яке одного разу назавжди закохалося в сучасну українську літературу..."
Олена Клюшник.

Рип-рип сніжок далеких вулиць.
Скрип-срип копитонька мавчат.
Хряск на зубах грушевих дулиць.
Шум в вухах скайпних потерчат:
Де ж ти надіє, що востаннє
Так на початку й не прийшла?
Бруківка львівська для повстання,-
Як серце мумій для Пахла..
Братове Грімм! Нечиста сила:
Відьмі хвостяру підпаліть!
А щоб від болю не вкусила
- Вгамуйте їй радикуліть!
Кістки зібгайте, і в масажі
Кидайте, і в торішній сніг.
- Камін дає багато сажі,
Тож бийте нечисть навідліг!
Паліть куйовдинами смути.
- Печіть коханнями свічок.
Сідлайте молодіжний скутер,
Бабусин тріть на пил мачок!
Ростуть коноплі на городі?
Залишилися ще з зими?
Комплект згодиться при нагоді
Навіть за стінами тюрми..

А я...

Емігрант з РФ пише про Англію:
"Полгода я живу в стране,
Где лорда два, два старых жулика,
Сидят в тюрьме
За то, что покрывали
Расходы личные
За счёт казны.
Полиция стоит на страже
Покоя, прав и собственности
Всех подданных Её Величества.
Как выглядят службисты местного МИ-5 не знаю
И МИ-6 я не боюсь.
Сотрудники совета городского
на велосипедах ездят -
По крайне мере, мэр.
И Сталина тут нет."
Коментую:

А я два роки вже, - живу в країні,
Де безневинні, - за політику сидять,
- А винні розкошують в Межигір'ї,
(За те, що баксами набили скрині,
Попали злодії донецькі в знать,
На шахтарів донецьких спи́ні)...

Міліція ж,- дрімає на сторожі
Покоїв межигірських і казни;
Й спокійні, як ніколи,- пахани:
Й їх холуї,- злодюги і вельможі!

ПОГАНІ СНИ (ПАМ'ЯТІ МАТЕРІ).

Збав милосердний Боже від поганих снів-
Про рідну хату, що давно покинув:
Я майже все забув там. Тільки не посмів-
Забути матері пронизливу сльозину.
- Тепер, в моєму оці та сльоза..,-
Примножилася гірко у стократи:
Тим болем, що матусю розтерзав-
Вона тече. - Її не смію витирати.

Моя матусю! – Найдорожча з матерів.
Прости, я ж не прощу себе ніколи.
У снах,- порожнім домом не кори,-
Не називай, невдячного: "соколик".
- Ти краще порадій на Небесах.-
Пресвітлій Діві у Десниці Божій.
А я поплачу, заблукавши у світах,
Твій син, на тебе так не схожий..
Ти була добра. А я все ще злий,-
Можливо інколи й занадто.
Прости і за характер зачерствий,
Прости за спорожнілу хату.