Стривай-но, брате, на Майдані,
стояв ти в лаві тій, що й я.
Бруківка краялась в риданні,
бо нас вбивала беркутня.
- Ми будували барикади,
й рубали з дерева щити,
москви щоб стримать маскаради,
серцями нашої чоти.
Ми виливали з пляшок пиво,
горілку, віскі і вино.
Коктейль виходив той на диво,
палало в нім бородіно.
і вітер гнав від нас Мольфар.
Його велінням з атмосфери,
нам дихав холодом Стожар.
І чорний дим в ворожі пики,
ядуче гнав, і гнав, і гнав.
І Правий Сектор бив у стики,
екзотій східних і канав.
Небесна Сотня ген літає,
на неймовірній висоті.
І нас, вцілілих, тим картає,
що у глухому ми куті.
Й що беркутню ми пожаліли,
а Україну явно ні.
Тому у владі москвофіли,
а Ненька гине у війні!
Чому, нам кажуть, ту мерзоту,
не покарали ще тоді?
І допустили до Кіоту,
Ікони Божої в суді?
І ось уже нечиста сила,
назло патякає в Дніпрі.
Все той же "беркут". Де могила?
Де сейфик-гроб в її норі?
Негайно гниду закопати.
Причому. Й бажано. Живцем!
І ні. Не брати у солдати.
І не робити кал бійцем.
Нехай згниє та нечисть з бруду;
Інакше, люди, гембель нам!
Негайно знищити іуду,
й побудувати чистий Храм...
***
Nebratan
