Приземлено-грунтовні і прозорі,
Лиш іноді щипаючі язик
Солоні мінеральні води і суворі,
Рятуючі усе, до чого звик...
- А поряд мова дихає на ладан,-
(Гарантію бо вкрали на життя)
І шматувати слово кожен ладен
І на столах розставлена кутя!
Покійницю, живу ще, поминають!
- Й зрікаються солоної води;
Й солодким пряником пірнають,
В байдужості жорстокої, плоди.
- Нащадки Аріїв, останнього коліна,
- Тепер п'ють пиво іноземнних слів,-
Щоб піною гіркою отруїлась, солов'їна.-
Щоб Український Дім, Москвою спопелів.
Як можна плакати, коли води немає?
Як можна жити під чужим ярмом?
- Як можна вдовольнятися нагаєм,
Коли в руках тримаєш вила й лом?
Хіба на часі реченням страждати?
Чи є ще час воскреснути пісням?
Я хочу сподіватися,- я хочу знати,
Й летіти в Вирій сірим пташеням...
***
Nebratan
