Др. Петро Мірчук
ЗУСТРІЧІ Й РОЗМОВИ В ІЗРАЇЛІ
(Чи українці "традиційні антисеміти")
ПРО АВТОРА
Др. Петро Мірчук народився 26 червня 1913 р. в Дробівлянах біля Стрия, в Україні, як син малоземельних селян. Гімназію закінчив з відзначенням в Стрию в 1932. Студіював право і політичні науки, на Львівському Університеті, на Українськім Вільнім Університеті в Празі і на німецькім Карловім Університеті в Празі і в червні 1941 одержав докторат права і політичних наук. В 1960 р. одержав на Дрексель Університеті у Філядельфії, ЗСА, ступінь магістра бібліотекарства. В 1969 р. докінчив на УВУ в Мюнхені, Баварія, студії історії України й одержав ступінь доктора філософії. В 1936-39, студіюючи, працював у в-ві "Українська преса". Після війни працював у Німеччині як редактор і адвокат, в Америці як журналіст, бібліотекар і проф. університету як викладач політичних наук. Тепер на емеритурі.
Член ОУН від 1932 р. (в 1930-32 член Юнацтва) був шість разів арештований польською поліцією. Від вересня 1941 до травня 1945 політв'язень німецьких тюрм і концлагерів (три роки в Авшвіці). В 1948 р. червоно-московські окупанти арештували його родину в Україні і замордували батька, маму і найстаршу сестру, а дві молодші сестри засудили на десять літ концлагерів і по відбутті присуду змусили залишитися "добровільно" на Сибірі.
Видав досі друком поверх двадцять праць, між ними історію УПА, історію ОУН, історію Гайдамаччини ("Коліївщина") та життєписи Міхновського, Коновальця, Бандери, Шухевича-Чупринки.
Від 1946 р. жонатий, батько трьох синів, з яких один є українським католицьким священиком.
Член головних управ багатьох українських організацій. А також почесний член Jewish Identity Center, Chapel of Four Chaplains і член Єврейсько-Українського Товариства Співпраці в Ізраїлю.
 |
| Автор-в"язень концтабору Аушвіц,-липень 1942 р. |
ПРОБЛЕМА УКРАЇНСЬКО-ЖИДІВСЬКИХ ВЗАЄМИН
Жиди живуть на українській землі вже поверх тисячу літ, якщо прийняти, що хозарські жиди таки були жиди, а поверх шість століть, якщо брати до уваги лише тих жидів, що прийшли в Україну з Палестини через західню Европу. Тож було аж надто багато часу, щоб взаємини між ними і місцевим, українським населенням прийняли дійсно добросусідський характер. Бо одна справа відношення між членами народу поневолювачів і місцевим населенням, як от у випадку українців: поляки - українці, москалі - українці, а зовсім інше мирні імігранти, так сказати б гості. Такими мирними імігрантами були в Україні в давнину греки в надчорноморській смузі, а після них серби, болгари, а в північно-західній частині чехи й німці, білоруси. Усі вони або поволі українізувалися, або зберігали свою етнічну окремішність, ніколи не викликаючи конфліктів із автохтонним українським населенням, законним господарем.
