Коник Садовий.
У саду, в траві пахучій,
Коник, вдатний молодець,
Садовий і веселучий,
І проворний стрибунець,
Чи до доларів, чи в мито,
Досхочу розкошував
Й не одне він львівське літо,
Не вгаваючи співав;
І накрався на всі боки,
Все байдуже, все дарма…
Коли гульк — аж в львівські чмоки,
Суне сморід з смітника.
Коник плаче, серце мліє;
Кинувсь він до Козака:
Друже, сміття смертю віє!
Пердне раз, і згину я!



