В тонзурі битих сухістю калюж
у мануально шитій Зарваниці
ти максимально крила звуж
неоімперській багряниці
чудовий янголе самотності в тіні
зурочений у шпильку доброти
ти маєш крила прикро-костяні
загорнуті в порепані роти
В копанні у самому і собі
криницю тратиш тупістю лопат
самотнім демоном трембіт
таємним німбом ревних втрат
контрольним пострілом полощеться крило
ментальним вибухом переться кволість
так відчищається до блиску ремесло
розвареної в горщику квасолі


