Коник Садовий.
У саду, в траві пахучій,
Коник, вдатний молодець,
Садовий і веселучий,
І проворний стрибунець,
Чи до доларів, чи в мито,
Досхочу розкошував
Й не одне він львівське літо,
Не вгаваючи співав;
І накрався на всі боки,
Все байдуже, все дарма…
Коли гульк — аж в львівські чмоки,
Суне сморід з смітника.
Коник плаче, серце мліє;
Кинувсь він до Козака:
Друже, сміття смертю віє!
Пердне раз, і згину я!
Чуєш — місто моє плаче ,
і смердить в останню путь?
Порятуй, порадь, земляче,
Як се лихо перебуть!
— Опізнився, небораче,—
Одказав земляк йому,—
Хто кохав життя ледаче —
Непереливки тому.
— Як же грошам не радіти?
Каже Коник і цвіте,—
Я ж хотів розбагатіти,
Дерибанив те на те!
Людям же молов полову —
І про сало їм співав.—
На таку веселу мову
Козарлюга так сказав:
Садовий, проспав ти многі,
Многі літа, й ще одне!
То протягнеш тепер ноги,
Мер з тебе і не ікне!
Твоя партія негожа:
Вдача вже твоя така,—
А тепер танцюй, небоже,
На смітниську гопака!
***
(Літературна обробка Nebratan - 2016 рік)
