середа, 4 березня 2015 р.

Нога.


Нога моя , і не моя.
Як же багато в ній чужого!
Ніби кував її зброяр,
вождям Беніну, Гани й То́го!
Сережки в вухах? Ні, і ні!
Лише осколки у всім тілі.
Штирі залізні, і штирні,
штирьочки у мені засіли.
Дрібніших тисячі, й один.
Малих десятки, більших менше.
Біль від усіх, шипом ряднин,
мене вкриває, й дробом рéшет.

Позаду госпіталь. В біду
крокую світом, як в копійку.
Гривня упала, я ж іду,
бо не закінчив з чортом бійку!

А на генделиках вуаль.
З рудих, блондинок, і брюнеток.
І Феофаній чорна шаль,-
(ховають запах там шкарпеток).
- Портянки, водочка, ікра.
І Дід-Развод, труни наспóді.-
Пора в могилку їм, пора.
- А я ще стану у пригоді!

Мир у палацах тільки сон.
Війна вже поряд, у осколках.
- В моїй нозі її фасон,
і обезболюючих голках....

Хотів би, щоб кував Гефест
мою з тобою перемогу?
Так ось він, гасло й маніфест,
що "ворогів ні до порогу!"
Що "я воюю, й ти воюй!",
й навіки "Слава Україні!",
а як дитя ти, то малюй,
жовті лани, й волошки сині..
***
Nebratan​
Related Posts with Thumbnails