сонне хропіння смердючих шкарпеток
колія б`є, колія є, колія буде
завжди
старою, ламкою, лякаючою жахом
зіткнення зламаних снів Карги-Пентаграми
з Баб-Ягою Червоної Зірки
Червоної Шапочки й купи червінців.
А тим часом на ТВі..
твій і мій "простір свободи"
ввібрали в вірш, а вірніше верлібр, який гарно читає
Малкович
вільним був, вільним буду, а як же всі інші?
Іван, Іванко, Івасик Телесик, Котигорошко української книги
незрозуміло й обгрунтовано равлично(нібито гарно й химерно)
філософським КАМАЗом
повзе неримована лірика з вуст видавця..
Пробачте за те, що суті немає, а тільки метафора і плутанина:
Він
видає, продає і друкує усе більш Гарі Потерів
потерте і заяложене
дороге й ще дорожче
коли вже кінець?
А я теж би хотів, теж би бажав, теж би кохав
чорну магію слів
Нехай видасть мене
Господар розірваних колій
книгою темних рядків, бо Іван
не видасть ніколи,
адже я
затиснутий у псевдонім: шкаралупу старого вагону,
а непевні рейки внизу,
а зверху полиця, що ось-ось впаде
на никнучу постать, закручену жмутом поезії:
мій нік Nebratan!
Видавець не видасть
свиня не з`їсть
банда в моїй голові, як і всіх,
хто ще ніби й живий, але вже
корелює засмученість прозою.
Збіг обставин й квитків на вагу застарілого золота
ціни ростуть на дріжжах "покращення"
як
божевільний темп застарілого потягу,
що тягне на південь собаче виття звихнутих секцій
аморалки від випитих мозків.
Зомбі немертві, але й не живі
мчать зі мною в вагоні
довгоіклі і тупомозкі
родом з СССР
потуги НКВД
пологи згвалтованих в надрах міліції
наруги весталок із Врадіївки.
Тим часом.. бронепотяг кремлівської твані,
прихопивши
московських Курілок-попів у красивих мундирах
(сутанах з лампасами "руского міра"),
палить ПРопутінський План:
димно й спекотно, задуха від синіх печених і білих
бронепотяг попівсько-ГеБешний
річку бере за собою мостами і вбрід
стяг полонених у власній країні.
Як страшно!
Потяг що..
Потяг на..
Потяг мат.. і пере.. мат...
З.. І до.. Невідомий у невідоме, але вагомий і відомий
(недобрими намірами).
Потяг-гусениця, потяг-монстр доіндустріального періоду
його не вбити навіть хюндаєм
я лежу горілиць в кишені купе застарілої скнари
ім. Леніна й трьох піонерок-бабусь
водкою тягне з плацкарти, горілкою тягне з СВ
де ти французький коньяк і змарноване вечором віскі?
Я їду до Ялти, я тікаю від Ялти, зі спеки в мороз
териконів донецьких
автобусів ЛАЗ
в перелаз і гоп-стоп
танці на вулиці і гопаки
каравани трави і блошині укуси надмірних уваг
бо
поряд хропуть "ароматні" шкарпетки
в тапках з порожньої пляшки
в єнак`євських крадених шапках
колорадські жуки маскуються в стрічку
їхнє лайно в депутанів Верховної зРади
в запахи "Шипру" й "Тройного"
в бидло"еліту".
Закінченість дурі жучиних й немертвих вражає:
байдужістю тіл і немитістю злих язиків
маршем сКутузених Путіним Мурок
псевдонародним артистом стішків туалетних
зомбі ПРожовують зомбів - каловоротом, який збанкрутів:
чути зате,
що у кишках олігархів затихає поволі
раніш переможно-нудна,
а нині виттєво-собача
пісня "Побєди" московських кувалд на процесором
Haswell
***
Nebratan
