Сонце зійшло
схід сонця
гарний завжди
і
по всякому
червоний на чорному
sunrise
восход солнца
але японське
в ієрогліфі 旭(асахі)
ранкове сонце
це ще й
розпечений ніж ранкової сакури
в око
вишневого харакірі
дуель темного Дона Кіхота
з лицарем світлого образу
майстра сеппуку
це
сліпуче на тьмяному
смужка на круглому
прохолодне в спекотному
балакуче в німому погляді
зорі
тривожного Імператора Абсолюту.
А далі ще буде
закінчена шамбала
моїх фотографій
ранкового кола
потиснутих сонячних рук
долоні з світил
світлини із цифр
незакінчені вірші
й поеми
латентних кінцівок химер
мої розчепірені пальці
закриють осліплені обрії
і верби плакучі
на щастя
не зронять сльозу.
А далі ще буде
кінечність ночей і тиснява днів
в палаці закоханих в чорне й червоне
в наметі пустельників знаку
"покинутий трон Люципера"
в старанних читаннях Святого Письма
Архангела сірих пришельців
під деревом-словом
літаючим в тисняві речень-осколків
і
втрачених мов й язиків.
А далі ще буде
велике кохання
і буде велика любов до життя
на Землі й над землею
продовженням сходження сонця
на стіл із ранковою кавою без тютюну
і аркуші на моніторі
й на згадку про воду з далекої річки дитинства
в яку я пірну
й попливу будь що буде
по течії й проти
аж доки не схопить
незриме й улюблене Богом
підземне й застигле у спокої
уже нестрашне
хоч таке інфернально велике й тривале
Ніщо.
***
Nebratan
