вівторок, 19 березня 2013 р.

Дід!(документальний верлібр).

Туди ж вітер не віє, туди ж сонце не гріє.
Туди й дзвони не дзвонять, туди й люди не ходять.
Та якже я до тебе ходитиму?
Та якже я до тебе говоритиму?

***
Українське народне голосіння.

 - Дід! Дід! Дід! Дід! Дід! -
Що Дід? Що з Дідом? Чого він? Де він?
- Спочив? - Відмучився? - Дав дуба?
Давно пора - бо зажився до дев'яноста -
бо набридло хворіти - самотнім в чисельній сім'ї -
бо виросли діти - виросли внуки - і народили - чисельних
правнуків - які мусять виносити горщики
за
чужими дідами в Італії.

Лежить наче живий - наче нічого не сталося
рідня ніби голосить - сусіди нібито плачуть
шепочуться - тиняються - не дуже заклопотані -
не дуже опечалені тим - що Дід - колись дерева корінь
колись Роду-начальник - тепер - тільки сухенька зморшка
вирок нового часу - відсутній імейл - у відсутній
поштовій скриньці.

Жіночки голосять - неприховано-штучно
"Прийди ж за мною та візьми мене з собою.
Сину мій, сину мій!.."
небо відсутнє дощами і сонцем
хата мовчить.
 - тільки -
Рідна земля зітхає за Дідом щиро
(Ненька плаче навіть за старими синами
навіть в повінь слізливу - і навіть в посуху
коли висихають сльози - з подоби облич - ремствами пик
і смішно від заздрощів начебто дружніх - недружньому до Українського Роду)
недаремно ж
Дід - все життя - знав
що
Україна понад усе!
***
Nebratan
Related Posts with Thumbnails