ПУШКІН-ВУРДАЛАКА

…Вервечку Мертвих душ очолив,
У товаристві демонів і Вія,
Прах безголовий Гоголя Миколи,-
А дім його чужа земля,- Росія..
Хрест православний в нього відібрали,
Й на постаменті сиротіє,-
Великий містик, бо московські ідеали,
Не Богом повняться, а тим же Вієм..
___________________________________________

В Сорочинцях Великих, - ярмарок гуде,
І плещуться в ставу гарні русалки,
В дзвонах відлите слово, вірою тверде ,
З відновлених церков лунає палко..
І пан Микола ходить там щороку,
Ніби живий в одежі старомодній,-
Фата-моргана від артиста-доки,-
Оригінал же там, в землі холодній;
Шукає череп свій ночами й допомогу,
Скликає із Сорочинців й Полтави,
І демони спішать поповнити залогу,
Із мертвих душ, що череп повертають..



Ступає важко Вій, потрібні йому ліки,
- Переставляє ледве ноги,
А лапи демонів підтримують повіки,
Щоб бачив він й багатих і убогих..
Давно страховисько блукає, ще з пори,
Як храм споганив з панночкою разом,-
Живих хапають біси і несуть йому дари,-
Кров теплу ще, а душі в морок в'яжуть..

…Колись гуляв там, не чекаючи біди,
Поет із Пітера, вертаючись додому,
- Спітнілий весь від страху, і блідий,
Йшов повз могил, смертельну втому..

То бідолаха Саша Пушкін! - Де поета пиха?,
Ледве бреде і,- спотикаючись, верзе,-
Кому і що, не знає сам, і ледве уже диха,
Бо бачить, - на могилі кістку хтось гризе…
________________________________________________
________________________________________________

Смеркалося, та спав іще Микола Гоголь,-
Бо православний хрест прогнав потвори
У домовині, крім письменника нікого,-
Лиш ніч плете, нитками упокоєння узори;
Ще з тілом голова, і не торкались праху,
Пальці,- чутливі до чужої слави,-
Тих, що Месію вбив в поклоні Мошіаху,-
Кого Господь за гріх тяжкий роздавить..
____________________________________________________
____________________________________________________

А Пушкін зупинився,- йти далі не може,
Злякався бідолага не собак,-
Кіски мерців гризе,- діяння, ох негоже!
Старий червоногубий вурдалак!
Чорти гуртом літають й одинока відьма,
Керує вурдалакою здаля,
А він, могил розритих сторож і завсідник,
Добути плоть зубищами пиля.

…Жахлива пилка вурдалачих ікол,
Жахливі губи, мов бутон троянд,-
Палають уночі червоним криком,-
Вогнем холодним відьминих команд.
- Відьма все ближче, й з нею вурдалак,
Вже незабаром Пушкіна він з'їсть,-
У нечисті обіймах,- Дон Гуановий кулак,
Так Кам'яний, затис до смерті Гість..

Немає горю ради!- Пушкін обезсилів,
Хоч перед смертю вирішив присісти,
І Богу помолившися, на Гоголя могилі,
Землі священної для порятунку з'їсти..
_____________________________________________________
_____________________________________________________

Хто знає, як з покійником балакать,
Як розбудити і не прогнівити?
За шию Пушкіна кусає вурдалака,
Тепер запізно захисту просити..
_____________________________________________________
_____________________________________________________

А мрець, прокинувшись від Саші крику,
Побачив тіло посиніле і червоні очі,-
То Пушкіну- людині, - вкоротили віку,
Тепер він вурдалака,- й крові пити хоче..

Виття не слухай люде православний,
Тікай чимдуж, бо виє не собака:
То кості розгризає мертвих вправно,
На негра схожий, - Пушкін- вурдалака!
Немертвий Пушкін,- мертвих пожирає,
І в темряві горять червоним губи!
А відьма на бенкет той не зважає,
Бо ланцюгом прикована до дуба..

Кіт вчений,- магії і темряви слуга,
По ланцюгу ходить кругами,-
І відьму відпустить, нявчить – блага,
І мертві шепчуть йому: "амен.."
***
Nebratan / МІСТИКА / ЗА МОТИВАМИ / ПУШКІН-ВУРДАЛАКА / 16.03.2011
За мотивами віршу Алєксандра Пушкіна "Вурдалак" та повісті Миколи Гоголя "Вій" і пасквілю ФСБ, що вилізло з Бузіни,- "Вурдалак Тарас Шевченко"

МОЖНА ПОСЛУХАТИ АУДІОВАРІАНТ ВІРШУ: