Грішник в мазепинці

Погризені над річкою мости.
Завалені підземні переходи.
Розвішані над небами кранти.
Розкидані над берегами шкоди.
Мені в останню мить Він сповістив,
Ще перед тим, як тряс солоні чіпси:
"В норі не виживуть ні люди, як кроти,
Ні мудреці, що в вухах носять кліпси!"..
І чорноокі, мов саматі, зв'язкові
Передають із потайбіччя грипси:
"Найкраща з медитацій від повій,
Найкращий із кінців тікати звідси,
А хочеш вижити, не рий собі нору
Лопатою, що зроблена Адамом.
І Єву віднайди свою в миру́,
Й вчитайся православ`ям та ісламом:

«Лише Христос проходить босоніж,
Над чорною і мутною водою.
І босі ноги ріжуть темряву, як ніж
- Його новозавітною ходою."

...Іду за Ним. Нечутний лисий чорт.
В мазепинці. Лякаю бородою:
Тікають янголи, як з янголиць аборт,
Пресвітлою і чистою ордою..
Збирає різки понад хвилями Ісус,
Щоб торгашів ухрамних причащати:
Спин біле сало, чорний їсть кус-кус
З лицем вугристим і задком прищатим.
Врожаї різок, косить рівно Смерть,
І подає,- в Ісусові долоні.
Я йду стернею, різочних химерть,
й гріхами Єви у "Декамероні".

- Христос же причащає, і щадить,
Торгуючих у Храмі, як на ринку:
Й цигарку палить піп-гермафродит,
Й замість кадила дьоргає ширінку.

...Причастя різками. Це ліки від ікон,
Де лики від базарів зачерствіли.
А я Христа, новозавітний Пінкертон
Ні. Не апостол. Я слідкую вміло.
...Я бачу. - Я фіксую Господа сліди:
Дивуюись, чом іншим їх не видно?
- Незрячі каганці! Глухонімі діди!
Кусючих перс, глузуюче Єхидно!
Ще: Юний натовп чоботів-скінів,
І комуністів в дорогих автівках
Й бандитів,- у бригадному кіні,
І жебраки на храмових долівках..

Не бачити б. Не чути клятий натовп.
Не нюхати маститі аромати.
Й Господнім візерунчастим булатом,
Ісусову довершеність сприймати.
А пальці натовпу нагадують сосиски
А руки натовпу, прокопчено висять.
А рила натовпу приклеєні до миски
А очі, зварені в вині, слідів не зрять
- Навіть на Паску: У Великий День;
В Різдво, на Трійцю, й на Покрову,
І різки сучкуваті з Божих жмень,
Не видно теж, душею нездоровим.

Я в Храмі, що нечистий назавжди...
Сліди збираю, щоб не вкрав негідник.
Везу їх в тундру, як Кола-Бельди,
(Втікач із чуму, і Москви завсідник).
В холодне марево, в прозору голизну.
В незриме на незримому й блискуче.
В кригу заховане. - І я туди ковзну
По лисині гріхів, як по мотузці Дуче.
Волів би їх не мати, легко щоб піти
Крижинами, до з Господом сполучень.
Та каже Бог: Змирись людино з тим,
Що грішний, як і всі, хоча і Мій ти учень.
***
Nebratan