- Горлали узкіє ми, з стужі,
як з дупи виперлись на світ.
- Мажори папкіни. Недужі,
на попку з ватяних боліт.
Вона небита ще, то ціла.
Бо ще дрімає Лінч-козак.
Його суди ще не узріла,
москва, й її мажорний знак.
Щоденна дрисля на людей.
Війна все спише, кажуть, темна,
й що день, то ніч, а Твань діджей.
Рух спеціально перекрито.
На Бесарабці без вагань.
Мажорам все. Людину ж бито.
Й за побиття узято дань.
В темно-зелених, темні дітки,
що разом з ж(ОПАю за Же)
з його "рєбь`ят мере́жі-сітки,
яку чорт путлер береже.
Звучить "я узкій", від мажорів,
під поліцаїв, власний хор.
Вони з москвою, апріорі,
татаров-мєнт і зе-актор..
Що каже блазень, що не в ДОТі,
й не під снарядом в бліндажі?
- Він з матюком у пащі-роті,
мажору радить "жрі да ржі!"..
Бикують дітки, що безкарні,
адже татарови за них.
Антимайдан, як вовк в вівчарні,
ріже Овець і Бараних.
Синки зажопних депутанів,
берутся спільно за ножі,
з ескортом в формі шлюх-путанів,
під пєстню "узкій я, скажі!"..
- Ви запитаєте, - управи,
на цю мерзоту що, нема?
Я відповім: У бій кривавий,
ідіть негайно, й щезне тьма.
Бо розбиратися на місці,
потрібно з тим, хто "узкій" гад:
Свою державу, люди, чистіть,
від промосковних серенад.
***
Nebratan
