Паска.

 

Відштовхнутись від забаганки,
зворохоблених пацюків.
І піднятися вище планки,
і поставити пас на шків.

А вже потім стрибати в гомін,
розчарованих у весні;
І про зими страшні спомин,
й нагадати зливи рясні.

На проспекті ж, цвітуть каштани,
моє диво щорічне з див.
Моя дошка і щит пошани,
у яку Бог красу вкрутив.

Милуватися можна рухом,
у калиновій далині.
Сік тече, й ніби Божим Духом,
щось наповнює вщерть в мені.

А в калюжі руду й голу,
квапить  янгол діву води,
щоб ходив рудий кіт по колу,
у проханні тепла завжди.

А вже скоро пахуча Паска,
в нас опиниться на столі.
Й Великодня на нім ковбаска,
з ароматищем, як в селі.

Я святитиму їх в неділю.
А ще свічку і білу сіль.
Й Воскресіння я тим втілю.
І Христа, на хресті біль..
***
Nebratan