В цей день я плачу мовчки і без сліз.
Я висох в чотирнáдцятому році.
Кров зцебеніла з Іловайських риз,
в моєму і Христовім тоді оці.
Я не пробачив, не простив, не переміг.
Забудьте люди співчуття мені за муку.
За біль поразки, за відсутність ніг.
За "коридор зелений" й чорну луку.
- Їх вороги назвалися "брати",
(Солдатів Світла, що лягли у чорноземи)..
Великий Боже, віку вкороти,
Ти їх катам в московськїї екземи..
Прокляті орки.. злобні нюхачі,
паскудних скрепів й вигідного клею.
Паскудний штаб, паскудні прохачі,
московського поребрику й єлєю..
А поле темне, й соняшник погас,
від чорної й червоної вологи.
То наша кров в ровах руйнує час,
й будує з Богом скромні діалоги..
Я б там лежав з братами по пітьмі.
Але я вижив чудом, ради помсти.
Вони ніколи не не лишалися самі.
З ними завжди їх герць на віроломстві...
***
Nebratan
Вхід...
