субота, 5 березня 2016 р.

Плач Вальгалли.

Коли навертаються сльози,
за вії беруться вони.
Чарівної поряд стервози.
Гарненької далі вини.

Красуня зґвалтована раптом.
(Потворою-"братом" в кущах).
Гібридний халатище й каптур,
в її невимóвних очáх..

- Ропá витікає бурхливо...
Солона, як сеча старців.
Кирпата, у носик як слива,
засьорбує серце рубців.

На мис Фіолент і Карпати,
заходить тринадцятий Бог.
Щоб з горами море вінчати.
Щоб Одін засвідчив обох.

 А замість обручок сокири,
й немає костюму й фати.
Валькирії вдень командири!
- А ночі зашили роти!

Солдатам вже нічим кричати,
про свій непохований стан.
- На море заходять пірати,
щоб їх потопив атаман..

- Ворохта уже незабаром,
а зараз з горища стрибок:
Ану розібрались по парам!
Ану на губу голубóк!

Хто з щирого більше й гаряче?
Хто висох в дорозі наниз?
Хто більш не сумує й не плаче?
Кому найдорожчий карниз?

Свій Вирій приваблює раєм,
босóніж, який в спориші.
Пір`їни-раїни на взáєм
і крила лелечі в душі...

- Коли повертаються штори,
що з сонцем ревіли навзрид,
ярмолка здригається з тори,
й пілотка повзе з аскарид;

І тільки з трьох ікол Вальгалли,
на світ виривається Він:
- Це меч, що для Сотні тримали,
сльозини Небесних руїн..
***
Nebratan
Related Posts with Thumbnails