Дід воював.

"Дєди" їх, кажуть,- "ваєвалі".
Мій дід(покійний), точно. Так.
- Він воював.- Не за медалі.
І не за стос чужих подяк.
Спочатку просто жив. У себе.
На своїм хуторі, й землі.
І жили рвав під синім небом,
І жовтий рай кохав в стеблі.
Був хліборобом. Стать солдатом
Дідуся змусила війна.
В 39-тім. З Ванькой "братом"
Він в бій пішов. З куском лайна.
Зі сходу ворог. З тилу німці.
Що теж жорстокі вороги.
Пілсудський в шапці-невидимці.
Рве з українців ланцюги.
Що з того ляше! Надто пізно.
Ти Україну зрозумів.
Упала Польща. Ми порізно.
У купі репнутих лобів.

...А дід воює мій і далі.
Лиш має інший однострій.
Блакитний тризуб на емалі,
- і золотих багато мрій.
УПА, бандерівці, повстанці.
Навпроти ж вбивці і кати.
Вони панують вдень і вранці.
Стемніє, їм вже не пройти!
Так день за днем. І ніч за вечір.
Змагання, схованки, бої.
Гвинтівку з стріхи, шмайсер з печі,
- Співайте кулі-солов`ї.
Не "дєнь пабєди", й "23"-тє
совкових зомбі фєвраля!
Не сталін-лєніна портрети,
а Матір Божа, і Маля.
Корогви, ліс, зима, ікони.
Криївка прихисток душі.
Не для Вусатого поклони,
І не для Лисого вірші..

Триває гра. Примхує доля.
- Мобілізація до лав.-
У "Красну Армєю". Неволя.
У гімнастьорку чорт загнав.

Регоче Дід.- Диявол з вати!
Кацапи, ганси? В біса рать?
Хоч "красним" буду воювати,
хоч з чортом, в дурня буду грать!
"Звізди" дві "красні" і "атвага".
Ще й "красне знамя" в рюкзаці.
- Шматок би сала,- Злата Прага!
- Добрячу чарку б вам бійці!

Весняний вечір. Дід в Берліні
На груди кріпить ордени.
- Він воював.- Без згоди й ліні.
Не ради чорта й сатани.
***
Nebratan