"лично меня бесконечные "смерти ворогам" порядком достали вместе со "славой нации"(((((((", пише нєкій ройтбурд("француз" з Одеси).Хто б сумнівався, щодо такої щиро-"французької" громадської позиції ройтбургів.
А от мене " порядком досталі" вищезгадані вороги, які в більшості населення асоціюються з януковичами, кідаловими, фімами звягільськими, табачніками, ахмєтками, пінчуками, фірташами, коломойськими, та ще парою-трійкою сотень подібних виродків.
Саме вони безкінечно славлять свою націю.
І не на словах, а на ділі.
Звісно, що свою, а не нашу. Бо хто українці для них:
Суб`єкти грабунку?
Прикрий прорахункок в планах тотального геноциду 1932-33 рр.(аяяй, не всіх вдалося виморити!)??
Фабрично-заводське і сільське м`ясо для їх олігархічно-промислового Молоха?
Я відповім, хто ми для послідовників Троцького-Кагановіча-Ротшильда, та інших апологетів тоталітарного рабинату, незалежно від їх політичної приналежності.
- Ми для них були й залишилися не співвітчизниками, а лише ворогами!
А зараз ми ще й "тєрпіли".- Бо терпимо крім олігархічної, ще й бандитську наругу.
Бо "французи"-олігархи об`єдналися з "французами"-бандитами, й просто бандитами всіх мастєй, і навіть звіроподібними олігофренами(тітушками).
Бо зараз ми ще й "лахі"(об'єкти планованого злочину, найчастіше - пограбування або шахрайства, слабкі, ті хто не можуть дати відсіч, простаки ..-переклад з фєні мій).
Отже ми не маємо права, на їх думку, висловлювати свій гнів.
- Не маємо права бачити ворогів під боком.
Саме тому "французів"-ройтбургів(читай кагановичів) "порядком достали" бойові гасла УПА, які вони вряди-годи чують.
Ще не масові. Ще поодинокі. - А вже "порядком достали".
Зате грабунок країни здійснюється масово і цілеспрямовано.
Якраз тими, яких ми, українці, "порядком достали" поодиноким прозрінням.
"Дістають"(вигрібають) з наших кишень та комор все, що тільки можна, й навіть не можна.
Так. Наше прозріння поодиноке. Більшість ще сліпо не хоче бачити себе на шляху до бійні.
Але поодинокість це тимчасове явище. Грабунок не може продовжуватися вічно. Рано чи пізно запаси з української скрині вигребуть дощенту.
І тоді в українців залишиться два виходи.
Або мовчки помирати, як в 1932-33 рр., або гучно заявити про себе здійсненням гасла "Слава Нації і Смерть ворогам!", як це було в часи Коліївщини, та інших визвольних змагань.
Третього не дано.
