У Великого Тараса,- як жить небайдуже!
Читай Книгу, не соромся, коли сум огорне,
Від пророцтв про зраду хижу і Голодомори!
Прочитаєш і заплачеш, над рядками стиха,
Сльози ті не витирай,- не ховайсь від лиха!
- Про Суботів село славне, й нашу домовину,
В ній Богдан, Великий Гетьман, ховав Україну!
Взять праху дещицю!
-Там спочила, і відтоді,
Вставати бариться!
Лежить Ненька в домовині,
Тяжко спочиває..
А при смертній їй годині,
Богдан душу крає!
Прийшов колись помолитись,
Там і залишився,-
Наші долі щоб вручити,
Москаликам-вбивцям!
(-Чи змирився з 33-м,
Лицарю Богдане?
Нема раю в 33-м
-Й нині зло погане,
Хороводи над кістками
З людоїдом воде
Голокост носить мішками
Споживай народе!
Жидки пшеків замінили
Всюди на посадах
Рускій мір чортяці милий
Бант віша на гадах
Розлізлися, розповзлися
По живих і мертвих
Верховодить ними Гицель
Кличе людей жерти!
А з Московщини мохнатий
Виставляє роги,
Щоб підтримать паханати
Й Мурчині пологи
День народження Бандюги
Шансон на могилах
Межигірське бугі-вугі
Іще не на вилах..
-Чому Гетьмане повірив,
Московському цапу!
За потвору моливсь щиро,
То й в Рай не потрапив!)
- Обіцяли добром й лихом,
Москалі ділиться,
Заховавши тоді пиху,
Тільки для годиться!
І вже скоро проковтнули,
Волю України!
Про обіцянки забули,
Та не про данини!
І не просто золотими,
-Душами й тілами!
Бо взялися брать на кпини,
Мову нашу й Храми!
І ось їхній біс-попище,
З амвону горлає,
Що немає Москви вище,
Й хрест долу жбурляє!,
Та з безхвостими орлами,
-Анафему ліпить!
Ради цигарок реклами,
Ради маци й кіпи!
Проклинає піп Мазепу
Сам давно проклятий
Прославляє Маскварепу
Й китайські халати!
Над могилою святою,
Пописько гне мати,
А тим часом з аналою
Вилазить хвостатий!
Щоб могили плюндрувати
З кацапидлом разом!
Льох Богданів розкопати
Та його ж образить!
- Написати листа пшекам
Про ножі повстанські
Може кинуть злотий-шекель,
Як Гретелі Гансик
- Закотився в куток грошик,-
Ридає причинна..
Спорожнів із скарбом кошик,
Згнила домовина!
Занапастив не хотівши,
Богдан рідну Матір,
Нема сина її втішить,
На ложі хрещатім!
А тим часом розплодилась
Саранча бісівська:
А чи ж мало подавили,
Чи ще треба й вішать?
Байстрюки Єкатерини,
Хамовинням сіли,
Нема місця для калини,
Гине душа й тіло!
Отак вийшло Зіновію,
Олексіїв друже!
Тоне Неня наша в крові,
А ти і не тужиш!
Сироту її убогу,
Лях з жидом пинає,
А кацапу на догоду,
Ще й Хам розпинає!
Віддав її приятелям,
З якими не дружать!
Не столи б їм застеляти,
А вдарить , ще й дуже!
Та не дать більш повторити,
Табори і голод,
Щоб не брав смертями мито,
Їхній серп і молот!
А щоб з нас не реготало,
Прийшле "чудо-юдо"!
Вирвать треба "язик-жало",
Та розправить груди!
Й розвалиться домовина,
Й Україна-мати,
В бій покличе дочку й сина,
З тьмою воювати!
І шлях воїнам освітить,
Від Господа Слово!
Щоб молитись вільно діти,
Змогли Її знову!
Хто ж загине, то не в ямі,
-З голоду й рабами.
Ні, полеглим в Божім храмі,
В Рай відчинять брами!
- Й осоромиться Іуда,-
І втече від світла!
Щоб в Міжгір`ї знаком чуда,
Калина розквітла!
***
Nebratan
