Дивлюся на схід
сонця
роззяплене око
погляд кривавить
зграєю хмар
і польотом жорстокого Крука.
Хлюпає світлом
дзьобатий мій Бог
через повіки заплющені
зграєю
витоків розуму
прямо
в тендітну веселку
душі.
Міста похнюплений рейд
в Карпати
спішить цього ранку
з моря
на море
вкраїнських ще гір
і українських іще колисанок
забутих деінде.
Сумно і весело
все одночасно
й сумбурно-гротескно
сприймає душа
клюнута Круком
й освітлена Богом
зненацька.
Море і гори
вітер і сонце
хмарки і літо
осінь далеку і ближчу
в часи душезимні
коли в спеку
даремних ілюзій
фактично панує мороз
сьогодення.
***
Nebratan
Вхід...
