Якби поему склав я про жіночу сраку
таку м'якеньку від нічних маневрів,
то малював би ієрогліфи укляку
- і спритно довжив вузлик нервів -
Колізією синіх і червоних кольорів,
командою бажання й насолоди,
яку жіночий тил, затиснувши нагрів,
сідницями завдавши мозку шкоди
- Еротика масштабна й тилова
- не поспішає в фронтові окопи -
відпочиває в рухах задом голова,
і строчать лялькою секс-шопи..
- У тій поемі я б причинно озвірів,
фальсифікований сантехнікою чварів,
й отримав, наче зек в законі "грів",
обриганих зненацька ПІСУАРів!
І я б охрип, як у шансоні баритон,
й озброївшись манерами котів -
налюрив би в скловатний обертон
судді лукавої, і в нахили ментів!
Але! Так швидко березень минув
і в котиків покращились манери
я хочу написати про заквітчану весну
і не писати про засциклені маневри..
Я не пишу сонет про Жінку-Сраку,
я не складу вірша про Жінку-Зад,
яка існує років сорок з гаком,
що має купу грошей і принад:
Дебелі руки, ніс, й товстенькі ніжки
і губки-шльопанці, й волоссячко руде,
й під ним приховані маленькі ріжки,
що упираються в приховане біде.
***
Nebratan
