Сентенції.

1.Scientia potentia est. Знання сила!

Вік живи і вік учись!
(Сокирою рубати).
Гвинтівочку почисть,
Ідеш як на дебати
Незнайко на печі лежить,
Його розтопче ворог,
А Знайко уперед біжить,
Й сухим тримає порох!

Знання твоє?
Твоя і сила!
Побудь круп'є,
Карта просила!

Тож май терпіння програвати,
Й перетерпіти лиха й муки..
Щоб згодом тільки вигравати,
Гідно пройди, життя науки.
Знання цінніші від багатства-
Учися розуму до смерті:
Вішать потвор, вбивати гадство
І "калачі"-на крові терті!

Людина без знання
Лишень грибок червивий,
Козак, що без коня-
І вороний без гриви.
Далеко бачить око,
А розум бачить більше!
На оці поволока,
З знаннями веселіше!

Мудрий про всіх подбає
Хитрий гребе під себе,
Хитрющий жирним баєм
Азійщить без потреби.
Навчання- шлях до вміння.
Повстання шлях безстрашних.
"Донецьких" покоління
- Прямує до параші.

В сусіда розум не позичиш,
І не навчиш своєму.
В Веселих Жабокричах,
Смішить Степан Ярему
- П'ють козаки не "водку":
Горілочку, що з перцем!
- Й кума "дає наводку",
На любощі натщсерце..
Своє всяк поважає
Своє шанує й хвалить
- І мову свою знає,
Й чужій не дасть в поталу!

2. Vita brevis, ars longa. Життя коротке, а мистецтво вічне.

Було б болото, а чорти знайдуться
Була б культурка, буде й Кулиняк.
- Велика лисина, хвостяра ж куца:
Як є горілка, то знайдеться і баняк!
Й хоча цілком байдуже ракові
В якім горшку його відварять,
Та крутять люди зРадні сраками
І язика ось-ось нам "впарять"!

Росте, я кажуть, десь за парканáми
Велике Дубо (непристойно дуплувате),
- Хоче вертіти, ніби листям,- нами,
Пóки не вдарить Буря дерево дупате!
Й Музейний Злодій, він же Клоун поряд
Й картини крадені усі "при нім".
Горбатого могила виправить "не спорю",
- Сокира швидко викорчує Пні.
(- Художників, творіння,- позвільняти
З комор злодійських, справа то свята
Бо не бери, де не поклав, і Табачати,
Роями не плоди, паскудні мов сльота !)

Життя коротке, а мистецтво вічне!
Не на колінах би, померти, головне!
- Умій складати гостре та комічне,
Й життя до смерті рано не штовхне!
Біля вогню соломи не тримають,
Це українців, як солому гнуть!
Ми трісочки сухі, які ще не палають,
Тріщить солома, і тріщить хомут
Де не горить, там не димить!
Лиш ніс щипає від шансону,
- Поки козак ще не сурмить
- І не трясе солому сонну
Боїшся горобців?
- Не сій і проса!
Збився приціл?
Стріляй хоч косо!
- Вечір покаже, який вдався день.
Дасть іскру лід, якщо потерти добре.
І ствол знайде для куль твоїх мішень
- Якщо скерує серце їх хоробре!

3. Volens - nolens. Хоч-не- хоч.

Аби зуби, а хліб буде!
(Коли посієш та зіжнеш)
А ні, як цуценя приблудне,
Себе за пальчика лизнеш.

Назви мене, хоч чавунцем,
Та в піч свою не став!
Й поблимай в очі каганцем,
Бо свічка- для Христа.
А буть гадюкою не хочеш,
То й язиками не сичи!
І не заклеюй рота скочем,
І не носи чужих личин.

Чи хочеш ти, а чи не хочеш,
Але набудеш байстрюків,
Коли город чужий столочиш,
Ще й наїсися остюків,
І хоч-не-хоч: Балакать треба
На рідній мові- не чужій:
Вчити іврит заставить ребе,
- Якщо мечі твої в іржі!
Ще й язиками теліпати,
Як містечковий "космонавт"
Де він тепер, - хотів спитати,
Той, що купив 120-ть авт?
(Якого звали Льоня Космос,
Тепер Попов він, чи не так?)
Потік через мембрану(осмос),
Замість червінчика- п'ятак!
А може й тільки три копійки,
Дрібничка, "мєлочь", прохюндьож!
На кожний жмих, нема олійки,
Не кожний пшик з задів, - пердьож!

4. Historia est magistra vita. Історія учителька життя!

- Було, чи не було: Само минулось
Й обсіло Україну "Іродове кодло":
Футболи стадіонів і асфальти вулиць,
Щоб збиткуватися над мовою й народом!

...Історія навчить не кожного жидка,
Що не орé, й не сіє, а живе обманом
Так, - Коліївщина це праця копітка,
Але жива козацьким, з кров'ю, жбаном!
Гарячу кров ту, недовірку стережись!
Вона проллється, а твоя ще більше!
Стократ, як в Умані. Козаче побожись,
Що не втече злодюга,- сірим мишем!
І кажаном літаючим, й бундючним Вієм;
Биком донецьким й Гопником п'янючим,
Й не перевтілиться він згодом Гречкосієм,
Манкуртом, зРадником і сином Сучим!

Все перетреться, перетерпиться, минеться,
- Правда залишиться, що в головах.
Залізняка і Гонти, справа мечна,
І гострий спис, і лемент: "Вах, вах, вах!"
Кричати пізно, як усе настане:
Кривавий вечір проклятущих свіч,
І чорний, як смола світанок,
Й від гаспидів,- червона ніч..

- Історія учителька життя!
Чому вона Табачників наýчить?
Що швидко мертвим вариться кутя?
Що на тім світі не згодяться "кучки"?
- Отямтеся, побійтесь, відступіть!
Від тіла українського жидóве.
І мову нашу й душу, в зРадну кліть
Не замикайте, як "понятьє" посадóве!

- То не біда ще, як без риби середа,
Та тяжко стати "лохом піддонецьким"!
Історія Вітчизни, вже не дівчинка руда,
Яка за гречку віддається Черновецьким-

Ми пам'ятаємо, дві тисячі четвертого, Майдан:
Листопад дощовий, й холодний грудень.
Бандитські біти, й звільнення з кайдан,
Й вже потім, від Ганчірки Ющенка, облýдень!
(Тяжко літом без корови
Взимку ж без кожуха:
Революції без крови,
Й пісняру без вуха.
Бджолярам, лиш завше добре.
Осінню й весною.
Взимку, влітку,- псом і бóбрем
І кавалком гною).

Я без шерстинки у дворі.
Я голий, наче бубон.
Керують мною блатарі,
І ДоноГонним кубом!
Тече сентенція прудка
"Покращення сьогодні":
То "улучшенія" братка
- Опущення в безодні!
Шукаю притьма я добро,
Горе ж саме знаходить!
Все тягне з хати на оброк
Для, з Межигір'я, Шкоди!

Де не посієш зло, там лізе,
А чи ж терпіти мовчки?
Ні! Вчу історію заліза,
Кладу до криць в рядочки:
(Козакую із бідою, як риба з водою,
Журби не сприймаю!
Козак завжди прагне бою,
Тож шаблю виймаю!
Не їм сало, не їм хліба,
Урок порубаю,
А з чортяки зіб'ю німба,
Як роги з трамваю
Без електрики не ходять
Дорогі Хюндаї
Не поїду ними зроду
Нехай пропадають!)

5. Dum spiro, spero. Поки дихаю, сподіваюсь.

Повітрям дихаю, то й сподіваюсь,
Щасливим бути і живим!
Й Христу таємно сповідаюсь,
Й будую свій Єрусалим:
Від зайди вільну Україну.
І соколине в ній гніздо.
Й плекаю мову солов'їну,
Як давньогрецьку Геродот.
І часом дружньо сперечаюсь.
І в інтернетові, й оффлайн.
- Зимою п'ю багато чаю,
А літом пива марки Штайн.
Люблю грозу не тільки в травні,
Виходжу навіть в сильний дощ
І Україні-неньці,- славні
Пишу, і не минаю прощ:
До пана Хмеля і Чупринки,
Й шаную славних Чучупак,-
Холодний Яр, його іскринки,
- І душі чорних гайдамак.
Я з ними, й все ще сподіваюсь
Здобути свій Єрусалим.
Живих і мертвих Тихим Раєм,
Щоб став він, й пеклом,- злим.
***
Nebratan