Депресивний синдром інтернетного тролика:
Великі морози Великого Лютого;
Вільний вибір химер Коельо Паолика,
Страх босого, перед черевиками взутого:
Депресивний синдром святкового столика,
Пише латинськими літерами:
Візьми в рот і спокійно розжуй смаколика,
І не будеш страждати колітами!
Але "Я той, що пройшов крізь вогонь",
Закохавшись в мантру "палаюча Хіросіма",
Червоне сонце, чорним штурхає сонь,
А мумій Леніна штурхає Хікмета Назіма,
Щоб той переклав турецькою мовою,
"Національну гідність великоросів".
Ікла ГУЛАГу сміються, бланкіних, змовою,
І 23-го лютого, німцями битих, матросів:
"В надрах атомів, переобтяжених ядрами,
Повно, померлих (з нудьги) богів,
Протони Еллади цвірінчать безпорадними,
В електронах Зевса, вбачаючи ворогів".
Я ж шукаю зниклу Принцесу глиняних глечиків,
- В давно розваленій, злиднями, хаті!
Я чіпляю джинсовий костюм на плечики,
Бо не воджу шикарне авто "Мазераті".
Моєї принцеси, неефектна зовнішність,
Має колір перестиглої вишні,
Має запах грози! Її блискавиць доконаність,
- Перевершує всіх колишніх.
Я не вірю в богів Еллади. Не бавлюсь грошима
Бо плекаю в серці Ісуса Христа.
Я шукаю Принцесу в купелях Єрусалима
Й нечасто,- в суворих постах;
Я шукаю Принцесу в львівських соборах,
І в православ'ї Святої Софії.
Й мої очі зникають в карпатських горах,
Як в гімнастиці,- атрофії;
А її ніжки втнули трипільську ламбаду,
А її перса виконують харакірі:
Обряд, який відсікає будь-яку ваду,
- Залишаючи гнів валькирій!
- Я шукаю Принцесу в блиску її меча,
Що карав колись так жорстоко.
Її голова не в роздуттті "Євро-м'яча",
Пшеничне поле не футбольна морока!
...В неї руки Богині-Матері,
Українців у Світі всеньких..
Вуста,- українців екватори,
- Гріють,- теплом Неньки.
Я шукаю забуту манкуртом Принцесу,
І знаходжу: Продану зРадником Маму.
А хтось штурмує зРаду, ради регресу,
А хтось, з закриття ex-ua,- імітує драму.
Гірко відзначити,- нестримне падіння
В надра байдужого атома!
"Моя хата скраю", його володіння,
Принцеси такий не шукатиме!
***
Nebratan / Падіння в надра байдужого атома
