Жовто-блакитна. Жива.
Колір в ворожому свисті.
Меркне, як рідні слова.
Істота спускається з неба.
тримаючи в крилах німб
Зникає в Вітчизні потреба,
тоді ж, як зникає хліб.
Шепіт сухого листя.
Шурхіт сухих крил.
Їх полягло триста.
на безліч скляних рил.
Змагається товариство,
в Вирії на мечах.
Архянгол прибув у місто,
а біс навпаки зачах.
З оточення сокіл вийшов,
звісно на двох ногах.
Політ припинила тиша,
в наших Йому боргах..
А в вухах ревуть гармати,
ну майже, як матері́..
Чекають синів до хати,
їх юних, вони старі..
Він хитрий, бо має рóга,
й зубаті дві голови.
Які не щадять нікого,
велінням його Москви.
Вона ж співчуває жертвам,
бо чує Господній плач!
Замучена "братом" тертим,
що з гноєм приніс калач.
***
Nebratan
