четвер, 29 липня 2010 р.

ПРОДОВЖЕННЯ СПОГАДІВ ПЕТРА МІРЧУКА ПРО ПОЇЗДКУ В ІЗРАЇЛЬ..

   Др. Петро Мірчук
ЗУСТРІЧІ Й РОЗМОВИ В ІЗРАЇЛІ
(Чи українці "традиційні антисеміти")


-ЗАКІНЧЕННЯ КНИГИ.-ПОЧАТОК МОЖНА ПРОЧИТАТИ ТУТ .

"А ДЕ ВАШІ ДОКУМЕНТИ, НАУКОВІ Й ПУБЛІЦИСТИЧНІ ПРАЦІ!"

Директор архівів і документації Яд Вашем д-р Шмуель Краковскі родом з західної Польщі. Зустрілися в його "офісі" в Яд Вашем. Привітний, зрівноважений, настанова така ж, як у всіх; обвинувачування українців у "традиційнім антисемітизмі" і в масовій участі у винищуванню жидів. Але відразу впадає в очі різниця між ним і рабіном Кагана та д-ром Бейским. Ці два вперто і пристрасно обстоюють свої обвинувачення, а д-р Краковські рад почути другу сторону, кожну мою інформацію сприймав з зацікавленням як щось нове і передумує, конфронтує з тим, що йому про українців говорили. Тому розмова з ним була свобідніша, спокійніша. Порушуємо майже всі питання, які я обговорював з рабіном Кагана і з д-ром Бейски. Мої вияснення старається якнайбільше уточнити і сприймає їх спокійно.



- Ми тут маємо копії документів захоплених від німців совєтськими органами й американськими, що тепер є в совєцьких або в американських архівах. Про галичину маємо дуже докладні списки української адміністрації з персональним складом. Маємо звіти з усяких акцій.

- І ви вірите у все те, що даний німець у своєму звіті подавав? Ви ж знаєте, що німцям не ставало кваліфікованих людей для обсади Европи, тим більше, що все йшло в армію, на фронт. Тому до поліційних формацій аж надто часто брали навіть півграмотних, але відданих партійців. А такі писали у своїх звітах не те, що в дійсності було, а те, що на їх думку могло подобатися їх зверхникам.

- Так, я свідомий того. Тому мені й цікаво почути ваші вияснення щодо українців. Те, що ви подаєте, я порівнюю з тим, що я досі знав на підставі жидівських і німецьких свідчень і маю тепер зовсім інший погляд.

Особливо зацікавило його моє розяснення ролі жидів в Україні під польською окупацією за шляхетської Польщі, в добу Хмельницького, Гайдамаччини і за совєтської окупації.

- Це для мене ревеляції. Я ніколи про це не чув. Українці були в німецьких конц. таборах? Вас першого бачу з авшвіцьким числом на руці і чую, що таких, як ви були тисячі. Про ОУН, УПА, Бандеру чував, але завжди як про відданих помічників німецьких нацистів, що помагали винищувати жидів. Українці рятували жидів і за те багато їх загинуло на німецькій шибениці? Вперше про це чую від вас.

Він устав і показав мені полички з книжками:

- Дивіться! Ось тут кілька поличок польських книжок про те, як поляки боролися проти німців, як рятували жидів. Книжки, документи, знімки, підпільна література, преса з часу війни, вирізки повоєнної преси на ці теми. А тут ось українська поличка - зовсім чиста. Я вірю, що все те, що ви сказали, правда, бодай як дивитися на всі ці справи з вашої, української точки зору. Але якщо я буду повторювати іншим жидам, то мене відразу запитають на якій підставі я таке говорю? Одна наша розмова - замало. Де ваші видання на ці теми, документи, підпільна література з часів війни? Ви ж мусите мати такі матеріяли. Дайте нам усе хоч по одному примірнику для нашого архіву, щоб кожний, хто цікавиться українсько-жидівськими справами, міг відразу знайти в нашому архіві не тільки жидівські джерела з жидівським насвітленням, але й українські матеріяли з вашим насвітленням і вашою інтерпретацією.

Вияснюю, що українцям не так легко все те мати, як жидам у своїй власній державі. - У вас, кажу - і фонди на це є, і легкий доступ до всіх архівів: американських, німецьких, совєцьких. Скрізь раді для вас зробити фільмові копії всього, що вам потрібно. В додатку, шість мільйонів жидів в Америці можуть легко зложити на таку ціль кілька мільйонів долярів. Українці в незмінно гіршому положенню. Наші архіви в Укарїні дуже дбайливо переглянені московським НКВД і КГБ і прочищені від усього, що свідчило в нашу користь. Гірше того, спец. комісії НКВД і КГБ напродукували багато фальшивих документів проти українців, особливо проти українських націоналістів, і заповнили ними як нібито оригінальними не тільки архіви СССР, але й у Німеччині, Америці й деінде.

- Мені це все ясно, та все таки у вас в Америці і в Західній Німеччині є наукові товариства, академії, архіви, бібліотеки, український університет у Мюнхені і в Римі, то й повинно там бути багато матеріялу документального, щодо українсько-жидівських стосунків.

- Повинно бути, але в додатку до того, що я згадав, долучується нестача фондів. Українці в Америці належать фінансово до середньої і нижчої кляси і тільки небагато-кілька до вищої. А потреби бездонні - будова церков, шкіл, народних домів, табори для молоді, видавництва...

- Я це все розумію. Все ж таки щось маєте. Заповніть українську поличку, а я додам ще дві нові полички на українські матеріяли.

- А в заміну? - питаю. - Чи ви дасте нам щось із вашого архіву?

- Дуже радо. Приїдьте сюди знову не на кілька годин, а на кілька тижнів, перестудіюйте, перегляньте все, що ми тут маємо, виберіть, що вас цікавить, а ми радо зробимо вам фільмову копію з тих документів. Не бійтеся, що я хочу робити гандель і вас натягнути. Оплата за копії буде та сама, що в вас, в Америці. А тоді аналізуйте всі ті документи і пишіть ваше вияснювання. Ми от маємо тут такий документ, що один український "вождь" брав увесь час платню від гестапа. Ви скажете, що то фальсифікат, а ми віримо, що то документ оригінальний. Докажіть, що це фальсифікат. Ви знаєте людей, прізвища, ситуацію. Ви кажете, що були страшенно здивовані що д-р Бейски вважав генерала Власова українським генералом і всіх членів його армії українцями, а д-р Бейски не єдиний що вірив у те і заперечення ми ніде не знаходили. В кожній розповіді жида ви чуєте, що його переслідували, били, розстрілювали і не хто, а українці, українська поліція і скрізь в Україні, і в Авшвіці, і в Майданку, і в Варшаві, і навіть в Румунії та Мадярщині. Чому ви мовчите, де ваші документальні роз'яснення, виявлення наклепів на вас, зроблених перекручень проти вас? От про українську поліцію я вперше від вас чую зовсім щось інше, ніж я читав і наслухався від жидів.

Про українську поліцію, легіони ДУН і про дивізію говорили ми з д-р Краковським довше.

- Ви, - каже д-р Краковські, - рішуче заперечуєте, що українська поліція брала участь у винищуванню жидів. Який ваш доказ?

- Перш за все проаналізуймо логічно правдоподібність чогось такого. Ви, жиди, чванитеся жидівським "кепеле", а ми, українці маємо здоровий "хлопський розум". То заставмо обидва працювати: ви свою кепеле, а я свій хлопський розум. Я згадував про свою участь як свідка на судовім процесі у Філядельфії українця В. Осідача, якого обвинувачували, що він вимордував 14 тисяч жидів у Раві. Доставлений обвинувачувачами документ говорить, що в містечку Рава, яке мало усіх 14 тисяч мешканців кругло третину українців, трохи менше поляків і майже половину жидів - була українська поліція. Вона мала зразу вісім членів, в другій половині 1943 і 1944, коли появилися в околиці большевицькі партизани, число збільшилося до 16. В другій половині 1943р. жидів уже не було. Отже, в час ліквідування жидів вісім українських поліцистів у Раві на 14 тисяч усіх мешканців. Вони працювали, як усі, на три "шихти". Поділіть 8 на три, то вийде, що в часі денних "шихт" працювало три українські поліцисти, а вночі два. Один повинен був бути завжди в "офісі". А завданням української поліції було пильнувати ладу і порядку в місті, пильнувати банк і збіжеві й харчові магазини, перевіряти випадки крадежі, непорозумінь і бійки, писати рапорти. Все це мали в часі одної "шихти" виконувати аж ... три українські поліцисти. Скажіть, чи мали вони змогу у той сам час ще й пильнувати при праці 14 тисяч жидів, вишукувати їх по місті, транспортувати їх до конц.табору, розстрілювати? Мій хлопський розум каже, що таке неможливе. А що ваша "кепеле" каже?

- Я також думаю, що той, хто таке каже, мусить бути "мішігене". Тільки ж хто то робив: арештував жидів, пильнував при праці, транспортував до конц.табору, розстрілював?

- Німецьке "Айнзацкомандо", а для допомоги їм у тому всьому були жидівські Юденрати і жидівська поліція. Жидівської поліції було в десятеро більше, як української. Вони магазинів не пильнували, порядку на вулицях не наглядали, а займалися виключно жидами. Вони були при праці "авфзегерами", тобто наглядачами під командою одного або двох німецьких поліцистів, вони мали гумові або дерев'яні палки й били ними жидів не легше, ніж німці, вони поиагали німцям зганяти жидів до гетта і вивозити з гетта, з них виходили спеціяльні "інформатори", які за окрему винагороду вдавали, ніби вони ховаються і підступно вишукували й видавали гестапові тих жидів, що справді десь ховалися. Зложене виключно з жидів "Зондеркомандо" в конц.таборах гнало жидів під командою німців до газових камер і потім переносили трупи загазованих до крематорій для спалення.

За німецьким лікарем д-ром Менгеле, який переводив усякі експерименти в Авшвіці, ви й досі шукаєте по всьому світі. Всі його дванадцять помічників, лікарів були жиди і його секретаркою була молода жидівка.

Д-р Краковські якось задумано слухав мене, задивлений кудись. Мені здавалося, що і йому і багатьом іншим жидам усе це дуже добре відоме, але вони боязливо ховають цю правду. Тепер йому було прикро чути цю правду від мене, не-жида.

- А "Нахтігаль", що нищив жидів у Львові? - спитав він.

- Назвою "Нахтігаль" назвали один український легіон ДУН, тобто Дружини українських націоналістів. То була не поліційна, а військова частина під командою сотника Романа Шухевича. В лютому 1918 року уряд України підписав у Бресті з Німеччиною договір про визнання Німеччиною України самостійною державою. Старшини німецької армії і в часи Гітлера - ген. Бравхіч, адм. Канаріс респектували той договір. На базі того договору ОУН під проводом Степана Бандери в таємниці перед гестапом зорганізували два легіони, що мали стати зв'язком української армії у відновленій самостійній українській державі. Після вибуху війни проти СССР легіон "Нахтігаль" був у Львові один день і зараз же відійшов на схід, щоб у звільненім Києві бути при проголошені відновлення української держави в Києві. Його німці роззброїли, арештували, а згодом перекинули, як окрему частину для поборювання червоних партизан на Білорусі. То коли вони могли брати участь у винищуванню жидів? Цю справу розглядали основно німецькі суди і признали, що злобні закиди проти легіону ДУН Шухевича цілковито безпідставні, їх уперто поширюють НКВД, КГБ та їх агенти.

- А дивізія СС-Галіцієн?

- Це теж була чисто військова частина, хоч зорганізована в іншій ситуації та в іншій формі. До жидів вона ніякого відношення не мала.

- Для уточнення - ви кажете, що українська поліція ніколи участи в акціях проти жидів не брала?

- Що ви розумієте під "участю"? Я пояснював, що завдання української поліції було, між іншим, регулювання руху на вулицях. Як жидів кудись транспортували, то треба було провести так зване "Абшерунг", тобто замкнення руху в даному місці на потрібний час. То українська поліція, головно на роздоріжжях, спиняла тоді всякий рух не-жидів і скеровувала їх іншими вулицями. Чи ви це назвете "участю в акції проти жидів"? Скажім, у згаданій Раві: Якщо змобілізовано в такім випадку всіх вісім українських поліцистів, то якою ж могла бути їх "участь у протижидівській акції"? Стояти на вісьмох роздоріжжях?

- Так, ваші аргументи логічні і переконливі.

- Ще одно. В часі судового процесу вся американська преса, що під жидівською контролею, кожного дня повторяла обвинувачення в винищенню 14 тисяч жидів у містечку Раві. А звідки їх там стільки взялося, коли всього населення в Раві було менше 14 тисяч? Привозили з інших міст? НІ, бо недалеко був конц.табір Белзець і як звідкись везли, то відразу до Безлця, а не до Рави. Але українофобові вистачало знайти біля назви міста Рави число 14 тисяч, щоб на тому сперти обвинувачення нібито власне 14 тисяч жидів там загинуло. І обв'язково це робили українці. Тобто, як я вам вияснив, вісім українських поліцистів, що мали разом чотири кріси по два набої на один кріс.

- А я ще раз кажу що безборонного кожний б'є. Чому ви не боронитесь?

- Кожний боїться, що зараз його назвуть "антисемітом".

- А от ви не боїтесь. Вас я антисемітом не назвав і не назву. Я впевнений, що ми ще зустрінемось.

МУЗЕЙ ГОЛОКОСТУ

Музей голокосту дуже подібний назвою й засягом заінтересовання до Яд Вашему. Але це зовсім окрема установа, нічим з Яд Вашем не зв'язана і зовсім в іншому місці Єрусалиму положений. Він находиться на Сіонській горі недалеко гробу Давида і місця Тайної вечері. В часах Христа це місце належало до тодішнього Єрусалиму, тепер це вже за мурами старого Єрусалиму. До музею належить кілька старинних будинків і подвір'я між ними, між мурами. Музей у початковій стадії розбудови. Організується бібліотека про голокост і музей з різними експонатами, зв'язаними з голокостом. На мурах довкола подвір'я вмуровані таблиці, величиною пересічно два на три фути, в пам'ять жертв голокосту з якогось повіту України, Польщі, чи европейського міста.

Директор музею д-р Іцак Тательбавм страшенно зрадів, коли довідався, що я, чотирирічний кацетник, Авшвіцак, не жид. Справа ось у чому. Музей був задуманий як музей жидівського голокосту і так був ведений. Тепер директором став він, Тательбавм, що родився і виріс у ЗСА і лише недавно переїхав до Ізраїлю і став ізраїльським громадянином. У нього погляд на ціль музею інший "некошерний". Він уважає, що жидівським музеєм голокосту жидівського повинен залишитися Яд Вашем, а цей Музей голокосту (Чембер оф голокост") повинен стати голокостом усіх народів. Музеєм нацистівсько-німецького голокосту всіх народів і всякого іншого голокосту. Тому він дуже радий мати звязок з українцями, поляками й іншими народами, зацікавленими в організованню й удержанню такого міжнародного Музею голокосту. Чи українці готові до такої співпраці?

Оглядаємо подвір'я. Навпроти входу стіна лише частинно занята таблицями.

- Дивіться, - кажу, - середина стіни ще вільна. Чи ви погодитесь, щоб українці вмурували тут нашу таблицю в трьох мовах, жидівській, посередині українській і в англійській, над українським текстом Тризуб, у пам'ять трьох мільйонів українців - жертв німецько-нацистівського голокосту і поверх десять мільйонів українців - жертв большевицько-московського голокосту. Погоджуєтесь?

- Чому б ні? Ви, українці, будете перші, за вашим прикладом повинні піти інші нежиди. Це саме, є в нашім пляні тепер, щоб тут були плити і не жидівські.

- Які кошти вмурування такої плити?

- Два-на-три фути приблизно три тисячі дол. Якщо ви рішаєтесь на це, подайте бажану величину і текст, а ми точно обчислимо й подамо вашій організації.

- Ви розумієте, що це мусить вирішити наша організація.

- Очевидно, ми раді притягнути до такої співпраці всіх не-жидів, щоб спільно розбудувати цей музей голокосту. Місце вигідне тим, що тут кожного дня багато гостей з усіх країн світу і тут, майже поруч місце Святої Вечері для християн, гріб Давида, он там недалеко "Мур Плачу" для жидів, а оподалік для магометан славна велика мошея і скеля, з якої Магомет на верблюді їздив до неба. То при нагоді кожний загляне й до цього музею, якщо ми спільно його належно розбудуємо. Звичайно, не самі плити будуть. Також бібліотека про голокости, різні пам'ятки тощо. Давайте пляни, організуймо фонди.

ЗУСТРІЧ ІЗ "ДВАЖДІ ГЕРОЄМ" ІЗРАЇЛЮ

Шістдесять річний тепер Ідель Коган цікава людина. Тепер він має свою м'ясарню в Тель Авіві. Родився й виростав юнаком на Волині, серед українців. Живучи в українськім селі, майже не зустрічався з жидами. Був завжди частиною гурта української дітвори, як один з них, разом не тільки до тієї самої школи ходив, а й на всякі сільські імпрези, з колядою, а то й навіть, як батько не бачив, до церкви разом із своїми українськими товаришами ходив. Згадуючи це він з побожністю відмовив по-українськи цілий "Отче-наш" і "Богородице-Діво" і відспівав "Нова радість".

Йому було вісімнадцять чи дев'ятнадцять років, як на Волинь прийшли німці в 1941р. Якось розвідали, що він жид. Хтось з українців виявив? Ні, такого ніхто не сміє казати, його в селі всі любили й кожний готов був його переховувати. Мусіли довідатися з реєстрів, бо ж у школі і в "гміні" за Польщі був виразно записаний "жид", а за совєцької влади "єврей". Війтом за німців був "фольксдойч" з волинських німецьких колоністів. Війт повідомив його, що всі жиди мають іти до гетта в місті, і він пішов. Одного дня випровадили групу на розстріл. Молодий, добре збудований і загартований Ідель зорієнтувався скоро в ситуації, при в'їзді в лісок зіскочив і втік.

- Хто пильнував у гетто? - питаю.

- Керувала всім жидівська рада, Юденрат. Порядок тримала жидівська поліція. Ой, погана вона була! Вона й при праці пильнувала і палицями підганяла. А на розстріл везла українська поліція.

- Укpаїнська поліція? А як вона була одягнена?

- У чорних мундирах. Всі звали їх "чорні" й казали, що це українська поліція. Вони ніколи до гетта не заходили, то й не було змоги їх пізнати.

- А ви й досі не знаєте, що в чорних мундирах ходила сумнозвісної слави частина німецької поліції, звана "Айнзацгруппе", а її відділи "Айнзацкомандо"? То й була частина, що виконувала плян Айхмана "остаточної" розв'язки жидівського питання, тобто повної фізичної ліквідації всіх жидів. Вона складалася з випробуваних, кровожадних німців, але на окупованих теренах до неї добирали "фольксдойчів" з даного терену, які знали добре місцеву мову й місцеві стосунки. Оті "фольксдойчі", тобто нащадки колишніх німецьких колоністів робили враження, начебто між "чорними" були й не-німці. В україні їх уважали за українців, у Польщі за поляків, у Франції за французів. На українських землях на початку другої світової війни жило їх кругло сімсот тисяч, отже й було з кого набирати потрібне поповнення до "чорних", тобто тієї кривавої частини німецької поліції, що звалася "Айнзацгруппе". Справжніх українців туди не приймали. Ви того справді не знаєте?

- Ні! Такого пояснення я досі не чув. Усі казали, що то українська поліція, то я й не сумнівався, що то правда.

- Щоб не бути голословним, я покажу вам це фактами. В Чікаго голосною стала в останніх днях справа судового слідства проти двох нібито "воєнних злочинців", обвинувачених в участі в масовім розстрілюванню жидів в Україні як члени "Айнзацкомандо" в 1941-43 роках. Самого твердження, що їх дія відбувалася в Україні, вистачило, щоб американська преса, контрольована жидами, почала барабанне повторювання, що обидва обвинувачені - українці, а при цій нагоді - що українці "відомі традиційні антисеміти". Прізвища тих двох: Альберт Дойчер і Олекс Лєгман, обидва протестантської релігії. Місце народження: Вормс в Україні. Ви в Україні родились і виростали, знайомі з українськими прізвищами. То скажіть: можуть такі прізвища бути українськими?

- Та ні, то відразу видно, що це або німецькі, або жидівські.

- Так, це типово німецькі прізвища, й обидва обвинувачені німці, що родилися й виростали до приходу німецької армії в Україні в німецькій колонії в Україні, Вормс. Назва колонії теж типово німецька, правда?

- Без сумніву, українці ніколи так свого села не назвали б.

- От бачите. І самі підсудні заявили, що вони "фолксдойч", німецького походження і тому їх взяли до "Айнзацкомандо". Як німці, вони мали повне довір'я гестапо, а їх знання української мови давало їм змогу як членам "Айнзацкомандо" порозуміватися з усіми тими в Україні, що не знали німецької мови. Такі ото "українці", і то один-два на сотню німців з німеччини - були й оті, що везли вас на розстріл. Чи ясно? Українська допоможна поліція мала ясно-сині уніформи, то була порядкова поліція для українців.

- Так, тепер мені все зовсім ясне. Українських поліцистів у синіх мундирах я ніколи ні в гетто, ні при праці жидів, ні при розстрілюванню жидів не бачив.

- А як ви втекли з-під розстрілу, то куди ви втекли? До кого?

- Відразу в село, між українців, між своїх людей.

- І що українці зловили вас і видали німцям? Ви пам'ятаєте, всім було оголошено, що за переховування жидів вішають.

- Пам'ятаю, але то були свої люди, які мене знали. Сховали, нагодували, переховували. Українські люди були дуже добрі. Я лише тих українців проклинав, що були в німецькій поліції, "чорних", уважав їх викидками з українців, бо вірив, що то справді теж українці. Тепер мені ясно, що то були німецькі колоністи "фольксдойчі", що єдналися зі своїми кровожадними злочинцями з Німеччини.

Ховатись було дуже небезпечно. В околиці появилися большевицькі партизани. То Ідель пішов до них, а від них до регулярної армії. Знав німецьку мову, то й дали його до частини, що займала Берлін. І відплачував німцям! Вже як німці скапітулювали, намовив свою частину перейти Ельбу, в англійську зону, і поки англійська армія інтервеніювала, пустив "в ращот" сотні німецьких баворів. За те дістав опісля високе відзначення в Ізраїлю. Тоді покинув совєцьку армію й вишколював жидівських партизанів а врешті виїхав з ними до Палестини. Командував повстаньськими загонами у війні проти арабів і уряд ізраїльської держави признав йому найвище відзначення.

- "Дважді герой"! - зажартував Сусленський.

- А ти хотів, щоб я ховався в мишачу дірку, як ти, і аж тепер вдавав героя? - відгризся Ідель.

У 1963 році "захотілося поїхати" в СССР. Але як тільки приїхав до Києва і підійшов до людей, щоб поговорити, побачив, що на нього вже ждало КГБ. Заарештували і як "ізмєнніка родіни" і "сіоністичного шпіона" засудили на 10 літ тюрми й конц.таборів. Тоді він там зустрівся з "бандерівцями".

- Ох, і було ж їх там! Казали, що половина всіх політичних в'язнів по всій Сибірі були бандерівці...

- Ви, знаєте, совєти кожного українського самостійника, що проти москалів, як вони кажуть, "за самостоятєльную", звуть бандерівцями. Москалі, совєцька власть йому не "нравилась", значить - український націоналіст "бандьора". Зараз по війні їх було в большевицьких конц.таборах сотні тисяч. Такі, що справді були в УПА або організації Бандери, такі, що помагали їм якось і навіть ті, що просто своїм наставленням могли стати "бандерівцями". Дуже багато їх загинуло. По смерті Сталіна "дрібніших" звільняли, залишалися ті, що їх засудили на двадцять, двадцять п'ять літ.

У совєцьких тюрмах і концтаборах бандерівці мали добру славу. Тверді, з'єднані, бойові. Там дуже багато кримінального елементу, "блатні", що тероризують інших в'язнів. Вони пробували взяти під ноги й бандерівців, але дістали болючого прочухана. Боротьба була кривава, але "блатні" навчилися скоро, що "єслі ето бандєровець, не трогай єво!" Те саме між жінками-в'язнями. "Бандерівець" чи "бандерівка" кожен в'язень совєцьких конц.таборів вимовляє з респектом.

Ідель Коган в часі свого десятирічного перебування в совєцьких тюрмах і конц.таборах, сидів довгі роки з д-ром Горбовим, Евгеном Пришляком, Василем Дишкантом, Марчаком, Сорокою, та іншими провідними бандерівцями. До тих п'ятьох має безмежну пошану і пише про них окрему книгу.

- Дай, Боже, і жидам таких, як Горбовий, Пришляк, Марчак, Дишкант, Сорока й сотні інших!

Особливо обожає д-ра Горбового.

- Горбовий (часто вимовляє він "по-офіційному" Гарбавой"), це фантастичне поєднання глибокого знання і бойової твердости в одній особі. Такої живої енциклопедії я ще не зустрічав. Що не запитає його, все знає і відразу відповість. Навіть по-жидівськи говорить і все про жидів знає. Я б його головним рабіном Ізраїлю зробив. А який твердий! Двадцятьвісім років тюрми й конц.таборів видержав і не заломився. Його вперто намовляли "покаятися" і засудити український націоналізм, і за те його відразу помилують, звільнять і високе становище дадуть. А він завжди: "Ні!" Приїзжали з Москви і намовляли мене, щоб я вплинув на нього, щоб "розкаявся". То я їм казав: "А що ж я можу? Ви знаєте, що Гарбавой бандерівець. Скеля. Не розлупиш!"

- А ті п'ять відбули засуд і вийшли на волю - кажу.

- Знаю! Я в 1973 році відбув свій присуд, вийшов на волю і досі вдержую з ними зв'язок. Маю рідню, в мене дітей не має, бо мою жінку гітлерівці нелюди в Авшвіці стерилізували. То я час до часу посилаю їм пачки.

Він підійшов до полички, узяв листа від д-ра Горбового і показав мені.

- Бачите, дякує за пачку. Бідує... А скажіть, в Америці багато українців?

- Точно сказати неможливо. Одні кажуть, що два мільйони, інші що тільки пів мільйона.

- І ви там щось робите, щоб помогти тим в Україні? От для прикладу Щаранський.

Ну що він таке? Дурак! Боровся, вів якусь організацію? Куди там! Появилися "диссиденти", чужі журналісти стали шукати їх для "інтерв'ю". Але совєцька власть остерегла усіх "Нєльзя!" Ну, та "зайништ а койдим!" (Не вдавай героя!) А Щаранський пішов на розмову з американцями. Зловили й засудили. Я б йому двадцять годів присудив. Раз сказали "нєльзя", то й "нєльзя". І от візьміть якунебудь газету, в Ізраїлю, чи в вас, в Америці, - "Щаранський" і Щаранський. Протести, інтервенції в американськім парляменті. А українці? Чи робили й роблять таке в обороні д-ра Горбового, Пришляка, Марчака, Дишканта і тисячі інших, що справді боролися і добровільно життя своє давали?

В попередніх розмовах з рабіном Кагана, Бейски та іншими, я, як вони казали, говорю, як прокурор а їх заганяю на лаву обвинувачених. Тепер простий бойовик без наукових ступенів обернув усе: Я почув, що нагло він став прокурором, а я обвинуваченим. Що я мав йому сказати? Правду, що українські "політики" в Америці мають безмірно важливіші проблеми: ротація чи не ротація в УККА, пан редактор Білинський, чи пан доктор Флис предсідником в УККА? Паритет чи дійсні вибори в СКВУ? Що там українські політичні в'язні в совєцьких концтаборах і взагалі, смертельний московський зашморг на українців! Нема часу для України!

Тому, як перед тим рабін Кагана гладив свою бороду, так я тепер шкробав мою "босу" бороду й закашлявся. Бо хіба можна казати йому, що в Америці один з українських "вождів", як писала "Свобода", так і сказав, що нам, українцям в Америці треба думати про Америку, а не про Україну, не про Київ. Про Київ, про Україну, можна згадувати лише в бомбастичних промовах на якійсь святковій імпрезі...

Мене рятувала говірливість мого співрозмовника.

- А скажіть, ви там "шльопнули" хоч одну кагебівську собаку? За сотні тисяч тих, що ті собаки повбивали в Україні?... А їх же там шляється в Ню Йорку.

Я знову став шкробати свою "босу" бороду. Казати правду, що серед українців в Америці проголошує себе правдивим патріотом той, хто цілується з висланниками КГБ і помагає їм плюгавити бандерівців, тих, яких він, Ідель Коган сам зустрічав в московських тюрмах і сибірських конц. таборах і для яких він і досі має найглибшу пошану й респект?...

На моє щастя, Ідель не завважував моєї розгубленности й говорив далі.

- Ви конечно приїдьте до мене до Тель Авіву на цілий "вікенд". Ми з вами свої люди. Поговоримо по душі. Згадаємо нашу Україну. Заспіваємо собі "Ой не ходи Грицю", і "Ми українські партизани"...

"ДЯДЬКИ ОТЄЧЕСТВА ЧУЖОГО"

Єфім Вольф наймолодший віком член Товариства Єврейсько-української співпраці. Він родився в Україні в 1932 р. Німецько-большевицьку війну як жид перебув у гетто в Жмеринці під румунською окупацією. Після повороту большевиків він став членом нелегальної організації сіоністичної молоді "Ейнігкайт" і за те відпокутував пять літ (1949-1954) у сибірських конц. лагерах. В 1973 виїхав до Ізраїлю і тут працює учителем математики в гімназії.

Єфім Вольф завдячує українцям дуже багато. Життя в гетто було дуже важке і якби не тaємна допомога харчами від українців, знайомих його матері, то і він сам, а не лиш його мати, були б загинули з голоду. Чи українці доставляли потайки харчі для "бизнесу", за гроші, або в заміну за щось інше? За які гроші, за що інше? Те, що змогла мати Єфима взяти зі собою до гетта пішло в виміні за харч дуже скоро. Знайомі українці, головно українські жінки, приносили їм до гетта харчі із милосердя, хоч і самі мало мали, бо румуни наложили були на українців важкі контингенти.

- А вільно було українцям і румунам доставляти жидам харчі до гетто? Не було заборони?

- O, заборона була дуже гостра. Як зловили когось із не-жидів, що доставляв жидам харчі, то такого звичайно прилюдно вішали. Румунів ще не так. А українців румунська поліція з замилуванням вішала за таке.

- А в часі вашого побуту в совєцьких концлагерах ви зустрічали українців?

- Чи зустрічав? А хіба можливо бути в совєтських концлагерах і не зустрічати українців? Українських політичних вязнів адміністрація концлагерів розкинула по всіх концлагерах Сибіру. А їх, українських політвязнів, більше як половина всіх політичних вязнів. Адміністрація совєцьких концлагерів, то вже навіть неукраїнців, політичних вязнів, зве бандерівцями. Раз хтось проти совєтського режиму, значить - бандерівець, хай і литовець, латиш чи й грузин.

- Де ви вперше зустріли українських політвязнів?

- Як лиш мене засудили на пять літ "виправних таборів" і перевезли до одного з них, я зустрів гурт українських священників із Карпатської України. Це був українсько-католицький канонік, я призабув його імя, і двадцять інших священиків, які відмовилися перейти на православіє під московського патріярха.

- То це були релігійні вязні?

- І релігійні, і політичні. Вони ж не хотіли підчинитися московському патріярхові, службовцеві НКВД, значить - політичні.

- Як вони поставилися до вас?

- Несподівано приязно. Але й вони самі були б стали нещасними жертвами в руках "блятних", тобто кримінальних злочинців, якщо б не було там правдивих бандерівців. З оповідань старих вязнів знаю, що зараз після війни "блятні" хотіли й бандерівців взяти під ноги. Але скрізь дістали від бандерівців дуже болючу научку і коли мене привезли в концлагер, то вже по всіх концлагерах "блятні" боялися напастувати й збиткуватися над "бандерівцями". Правдиві бандерівці відразу взяли до свого гурту українських священиків. Вони й мене взяли під свою опіку як "українського жида-націоналіста".

- Памятаєте когось із них?

- Ніколи не забуду двох із них: Олександра Хіру і Степана Гарасимова. Їм я завдячую моє життя. Головно Степан Гарасимів це мій ангел-хоронитель, як кажуть українці, який врятував мені життя.

- Як виявлялася та допомога вам?

- Вже сама моя приналежність до "бандерівців" оберігала мене перед дошкульними наругами "блятних". Олександер Хіра і Степан Гарасимів помагали мені не раз харчами, ділячись зі мною своєю скупою порцією, коли я майже нічого не дістав, бо не відробив "норм". А Степан Гарасимів робив неймовірне. Я, бачите, хворів і висліді недоживлення і негігієнічних умовин майже зовсім осліп. Над хворими вязнями совєцькі наглядачі мають менше милосердя, аніж нормальна людина над хворим псом. Я не бачив добре дороги, чи вірніше стежки, як вели до праці, не добачав у роботі. Жорстокі наглядачі були б мене, сліпого, безжалісно затовкли насмерть. А Степан Гарасимів заопікувався мною як рідним братом. Він за руку вів мене до праці і з праці. Помагав весь час у праці. Вони оба, хоч і самі виснажені, виконували трошки скоріше свою "норму" і доробляли мою.

- Бачу, що ви маєте велику пошану до українських політвязнів. Не без причини. Чи до всіх? Чи може й щось непохвальне можете сказати про них?

- Бачите, в совєтських концлагерах бандерівці своєю поставою імпонували усім. Мені особливо і я сказав чому. Але, мене неприємно вражав завжди терпкий шовінізм правдивих бандерівців, колишніх членів УПА й ОУН, у відношенні до російського народу.

- Як же він виявляється?

- Ну, от вже просто в назві. Бандерівці ніколи не говорили "руский народ", "Росія", але погірдливо "Московщина" і "москалі".

- Як то "погірдливо"? Адже той нарід від початків свого постання звав свою країну "Московщина", а себе "москалями".

Вольф здрігнувся.

- Бачу, що й ви бандерівець. Як же можна так зневажливо говорити про великий русский нарід? А про княжу Русь, що вже тисячу літ тому була наймогутнішою й найкультурнішою країною Европи хіба не чували? Про князів Олега, Ігоря, Святослава, Владимира, Ярослава?

- Чував. Тільки ж, де була столиця тієї давньої Руси?

- Звичайно, у Києві, в столиці городів русских.

- А сьогодні той древній Київ ще існує? Столицею якої країни є він сьогодні?

- Виходить, що в якомусь часі хтось виселив з Києва усіх русских і заселив українцями, як от римляни виселили з Єрусалиму всіх жидів і заселили іншими народами. Коли це сталося?

Вольф розгубився.

- Гм... Про щось такого я не чував. Ну, відомо ж, що древню Русь зруйнували монголи, татари, а ті, що жили в Києві й залишилися в живих, перенеслися до Москви. Москва ж із околицею були частиною древньої Руси.

- Так, Mосковщина була частиною Київської Руси. Але такою, як колись Юдея й інші жидівські землі були частиною римської імперії. Чи хтось з жидів твердить сьогодні, що римська імперія була жидівською державою?

- Це було б безглуздя таке твердити. Жиди були римською колонією і ніякого впливу на культуру й політику римлян не мали.

- Ось так точно було й із племенами, що згодом створили московське князівство. Вони підлягали київській Русі, але абсолютно ніякої участи у творенні культури й політики русичів, власників київської Руси, не мали. Їхнє відношення до Київської Руси було - платити данину. Платили, визнавали зверхність київської Руси і жили собі своїм власним життям, ненавидячи Русь.

- Не розумію. Та ж то все був один народ, русский народ, що пізніше поділився на великоросів, малоросів і білорусів.

- Повторюєте московські побрехеньки Карамзіна. Київська Русь це продовження Скитії. На території, що становить сьогодні Україну, жив споконвіку один і той сам нарід, що в різних часах мав різні назви: скити, анти, аляни, сармати, русь, а сьогодні українці. Різні імена, але один і той самий нарід. На північному сході від Скитії-Руси жили різні племена, фінські, чудські, монгольські, так споріднені зі скитами-русичами, як були жиди з римлянами чи вавилонцями. По упадку київсько-руської держави, під татарським пануванням фінські, чудські і монгольські племена, що давніше підлягали київській Русі, боярин Іван Калита обєднав в одне, московське князівство. Так постала Московщина.

- Як ви можете таке казати? Та ж хоч би мова: одна, русска, з якої розвинулися великоруська, або просто русска, білоруська і малоруська, або українська.

- Те, що я оце вияснив вам про "три братні" народи, стосується повністю й мови. Ніколи український нарід спільної мови з москалями не мав. Українська мова, це та, якою говорили русичі, а раніше скити. Із прийняттям християнства в Київській Русі заведено в церкві, а далі і в школі й уряді ту мову, на яку Кирило й Методій переложили святе письмо. Її прозвали староболгарською, або церковно-слов'янською. Це мішанини тодішньої болгарської мови, бо кирило й Методій були по матері болгари, і тодішньої чеської, бо для тодішньої Чехії вони той переклад робили. Правда, ту мову українцям було лекше розуміти, як полякам чи німцям латинську. Все ж тією мовою давні українці - русь, скити, - ніколи не говорили.

- Звідки ж взялася русска, чи як ви кажете московська мова?

- Як знаєте, князі київської Руси охрестили й племена пізнішої Московщини. З тієї ото, церковно-словянської мови й постала московська мова, всмоктавши безліч монгольських, фінських і чудських слів.

- Чому ж, тоді "москалі" звуться весь час "русскі", а їхня країна Росія?

- Не весь час. Провірте старі літописи, англійські, німецькі, французські хроніки, а знайдете, що до 1709 р. на північний схід від України була Московщина, яку замешкував московський нарід. Щойно московський цар Петро Перший декретом "указом", проголосив, що Московщина це "Росія", яка є продовженням Київської Руси, а її народ "русский". З таким самим правом ви, жиди, можете проголосити, що ви є "римоюдеї", а старинна римська імперія це етап вашої, жидівської, чи "римоюдейської" історії. Це безсоромне фальшування історичної правди і присвоювання собі київсько-руського періоду історії українського народу й української культури того періоду.

- Ви й те заперечуєте, що висока культура Київської Руси була культурою, спільною русскому і українському народам?

- Таку "спільність" заперечує історична правда і дійсність. Всі чужинці, що бували в Московщині і в Україні, від Бопляна і до Волтера починаючи по сьогодні, підкреслюють, що московський і український нарід культурно під кожним оглядом зовсім інакші. Московська культура тільки зверху, так сказати б скірка, руська. Суть московської культури монгольська. Хіба ж не бачите, що і в політиці сьогоднішня Росія стосує на кожнім кроці методи Джингісхана, Тамерляна.

- А хіба ж ціла Україна не була частиної Росії і тому й дістала назву "Україна", що була на краю Росії?

- Це дуже примітивна вигадка. Такий примітивізм виявляють і поляки "вияснюючи", що Україна була на краю Польщі і від того пішла назва "Україна". Якби назва "Україна" мала щось спільне з "краєм" "на краю", то мусілоб б бути чотири "України" в Польщі і чотири "України" в Росії. Бо ж кожна територія має чотири краї, тобто кінці: східний, західний, південний і північний. Чули ви колись про три інші польські і московські "України"?

- Та ні. Але ж звідки ж назва "Україна"?

- Ця назва давня й існувала, як ще московщини не було, а Польща й не мріяла про захоплення тієї території. Але зразу це означало те, що тепер "країна" й говорилося Україна-Русь. А як Московщина привласнила собі указом царя Петра назву "Русь", тоді наш нарід почав вживати тільки "Україна".

- То як же ж воно сталося, що якщо не більшість, то дуже велика частина модерних діячів російської культури походили з Малоросії, тобто України?

- Бо в час поневолення України було чимало таких, що ради хліба, для карієри, їхали в Москву чи Петроград і там ставали на службу Московщини. Шевченко зве їх "дядьками отечества чужого". Але, скажіть, ви мені, чому це така велика кількість "дядьків отечества чужого", що захоплюються величчю й культурою Росії й працюють для неї є оце серед вас, жидів, що родились і живуть в Україні?

- Бо нас від малої дитини в кожній школі в Україні так вчать. Такого, як оце я почув від вас, я в ніякій школі в Україні не чував. Нас там завжди вчили про велич і культуру російського народу, старшого брата українців.

- Хіба ж ви не знаєте, що Україна в московськім ярмі і ніякої української школи немає. Всі школи московські, навіть як вживають десь української мови. В них від малої дитини вливають в душі московську блекоту. Але поза школою є дійсність. Ви не бачили українців, не чули кругом української мови? Не бачили на кожному кроці в Україні, що там є наїзники москалі і є поневолений український нарід? Чому ви, жиди, масово стали на службу Москви?

- Якто на службу?

- А ось хочби щодо мови. Поясніть мені: чому з десяток тисяч жидів, що приїзжають тепер до Ізраїля й до Америки з України, лише мала горстка говорить по-українськи, а вся решта - по-московськи? Чому навіть членів Товариства Єврейсько-української співпраці з головою включно не говорить по-українськи, хоч жили в Україні?

Чому ось журнал для тих, що приїхали з України до Ізраїлю і ще не знають єврейської мови, в російській мові виходить в накладі десять тисяч, а в українській мові взагалі немає? Чому книжки в російській мові розходяться в Ізраїлю в тисячах, а в українській мові десять примірників на весь Ізраїль продати негоден?

- Почекайте, хіба не знаєте, що тепер в Україні є цілий гурт жидів, що стали українськими письменниками й поетами: Натан Рибак, Д. Смілянський, О. Курило, Л. Первомайський, Копштейн, Канцельсон і багато інших. Чи ж не працюють вони, жиди, для української культури, для українців?

- На жаль, навпаки. Вони всі пишуть українською мовою єхидно московську пропаганду. Вони гірші, як ті, що відверто пишуть по-російськи. Бо не одного обдурять, що це ось українці так пишуть. Така, наприклад, ось Людмила Шевченко шкварила проти українських націоналістів і українське підпілля пробувало дискутувати з нею, дивуючись, як вона, родичка нашого великого Тараса Шевченка, так служить московським катам. А виявилося врешті, що вона - жидівка, чистокровна. Ось ви - поет...

Так, він, Єфим Вольф, поет і якраз приніс мені свою збірку віршів "ПУТЬ", щолиш видану. Просить поширити її серед українців.

Переглядаю збірку. В ній два вірші в жидівській мові (їддіш), одинадцять українською мовою і двадцять сім російською мовою. Заскочили мене своїм змістом два. Ось один з них, варт, щоб передрукувати:

НАКАЗ МАТЕРІ

На світанні, рано-вранці,
У молочній імлі
Вирушають в бій повстанці,
Хлопці молоді.

Вирушають шляхом битим
У далеку путь,
У нестямі коні ситі
Копитами бють.

У Карпатах бють гармати,
Стеляться вогні.
Вийшла мати проводжати
Сина навесні.

"Сину, сину мій єдиний
Долі не корись!
Ти за вільну Україну
Ворогу помстись!

Щоб не сміли гвалтувати
Мову та нарід.
Хай пощезнуть супостати,
Як весною лід.

Хай вороже зле насіння
В нас не проросте!
Хай у вільній Україні
Щастя зацвіте!

Будь хоробрим до загину
Мужнім будь без меж:
Ти за неньку Україну
Боротьбу ведеш!

Якщо зрадиш, любий сину,
Ти забудь мене,
Бо єдиную дитину
Мати прокляне!"

Мене здивувала насамперед дата написання цього вірша, подана в збірці: 1943 р. Виходить, що Вольф написав його маючи одинадцять літ! То я й спитав відкрито:

- Чи це ви самі повністю написали, чи записали від когось?

- Сам написав. І десять інших по-українськи сам написав.

Єфим Вольф говорить поправно українською літературною мовою.

- Мені важко зрозуміти вас, - кажу. - Цей вірш, як і вірш - пісня "Партизанська", просяклі глибоким українським патріотизмом і захопленням боротьбою за визволення України. І разом з цим ви - такий пристрасний московський патріот, як жидівський.

- Українські вірші, що їх я написав, написані в час німецької окупації, коли українські повстанці боролися за визволення України з німецького ярма. У вірші "партизанська" я виразно кажу: "Розпинають німці супостати Україну матінку". Власне, німці!

- А від українських політвязнів у московських концлагерах, від колишніх членів УПА й ОУН, ви не чули, що вони так само боролися проти німецьких, як і проти московських окупантів України? Самі ви свідчите, що більше як половина політвязнів у московських концлагерах по всему Сибірі це українці, що борються за Україну, вільну від московських наїзників. Скажіть мені як сіоніст: Чи перед повстанням Ізраїля жиди були б уже задоволені, якби ООН відібрав мандат від Англії і передав Палестину Франції, Німеччині, або котрійсь із арабських країн?

- Ясно, що ні. Жиди в такій Палестині були б далі в становищі колонії, а в випадку передачі арабам це було б засуджено на повне винищення жидів в Палестині.

- От бачите. І ви, родившись і виростаючи в Україні, не зрозуміли, що Україна під червоною Москвою є якраз у такому становищі, як були б жиди в Палестині під арабами. Москва переводить в окупованій Україні геноцид. Німці знищили чотири мільйони (жиди кажуть шість мільйонів) жидів, а москалі вимордували штучним голодом поверх десять мільйонів українських селян й вимордували в казематах ЧК, ГПУ, НКВД, КГБ тисячі діячів української культури і послідовно ведуть цю злочинну роботу далі. Український нарід стоїть у важкій боротьбі за своє існування.

- Мені здається, що лихо в совєтськім режимі. Партія, яка керує всім в УССР, винна. Русский нарід невинен. Український нарід повинен спільно з русским знищити режим, встановити демократичний і жити в братній злагоді.

- О, це відома пісенька! Нам її в ЗСА співає "троянський кінь", доставлений до ЗСА пляновиками КГБ. Але, якщо ви поручаєте українцям братню згоду з москалями, то чому ви, жиди, не хочете братньої згоди в одній Палестині з палестинським арабами? Вони ж також семіти, нащадки того самого Авраама, що й ви, жиди.

- Бачте, я в УССР був сіоністом, відданим справі Ізраїля. За те й відбув пять літ в сибірських концлагерах. До місцевої політики я не мішався. Не хочу до неї мішатися й тепер.

- А повинні. Це ваш моральний обовязок. Я оце чув від одного з жидів, що приїхали з України, що "Як ми, українські жиди, могли зробити щонебуть злого українцям, коли ми теж українці!" Ото ж якщо ви українці, то помагайте українському народові в його визвольній боротьбі. А ви, особисто, спеціяльно маєте таке завдання. Ви самі оповідали мені, що члени українського визвольного підпілля Степан Гарасимів і Олександр Хіра врятували вам життя, помагали вам в страхітливій ситуації, доробляли вашу "норму" праці. Тепер ви, із вдячності, робіть їх "норму" праці для інформування бодай Ізраїля про українську правду, про українську визвольну боротьбу проти московських наїзників. Пишіть до ізраїльських журналів статті про це. Давайте інформативні доповіді про це ізраїльським студентам. Розбивайте злобні наклепи на українців про "антисемітизм" і про участь українців у співпраці з німецьким нацистами, вигадану московською пропагандою й піддержувану фальшованими "документами" КГБ. Це буде найкраще ваше "дякую!" Степанові Гарасимові й Олександрові Хірі.

Вольф слухав задумливо.

- Ну-у, я сказав вам, що я політикою не займався. Я поет.

- Гаразд. То робіть це як поет. Оспівуйте геройську боротьбу українського народу проти німецьких і проти червоно-московських нацистів в рядах ОУН і УПА, виявляючи при тому злочини окупантів України. Перекладайте на єврейську мову українську літературу, починаючи Шевченком як пророком національного відродження українського народу.

- Шевченко? - скривився Вольф. - Таж Шевченко відомий антисеміт! Кожний жид зі своїх шкільних підручників знає, що українські гайдамаки різали жидів, десятки тисяч жидів вирізали в жахливий спосіб, а Шевченко першу свою велику історично-політичну поему написав власне про гайдамаків, вихваляючи їх. Описуючи гайдамацький погром жидів, Шевченко хвалить виразно, як то гайдамаки вирізували в-пень не зважаючи вроду ні паняночки, ні жидівочки. Шевченко закликав будувати Україну "без ляха і без жида!" То антисемітизм!

- А ви хотіли б, щоб Шевченко закликав до відновлення України з польськими панами, жидівськими арендарями й українськими кріпаками, як було до розвалу Польщі? Ви його поему "Гайдамаки" прочитайте спокійно, проаналізуйте самі і поясніть іншим жидам: За що ж гайдамаки знущалися з жидів? За те, що поляки чи жиди? Чи може за те, що поляки-ляхи залізли в українську комору, закріпостили вільних українських селян і нестерпно знущалися над ними, а жиди арендарі усяко помагали ляхам. Як поет, що мусить мати співчуття до невинно понижуваних і використовуваних, спробуйте пережити долю Яреми, героя "Гайдамаків" Шевченка. Жид купує собі в ляха козацького юнака як невільника, збиткується над ним як над своїм наймитком, визиває його хамом, продає найдорошу Яреми польським дегенаратам, а поляки-ляхи безчестять українську дівчину, рубають і вбивають по звірськи українського священика. Скажіть: що за те належиться від Яреми ляхам і жидові? Доля Яреми, його коханої і її батька священика це була доля тодішніх українців під польським пануванням, а те, що робили з ними ляхи і жид, робили ляхи й жиди з усіми українцями. Ось чому була Гайдамаччина. Не для того ставали до бою гайдамаки, щоб різати ляхів і жидів, бо вони ляхи чи жиди, а щоб привернути нашу правду національної волі й пошани людської гідности!

- Ні, я не беруся вияснювати це жидам. Це не під мої сили...

- То переложіть поему Івана Франка "Мойсей". Це ж поетична перлина про творця жидівської нації.

- Якби й так, то і тут біда, що Іван Франко теж антисеміт. Згадайте його повісті "Боа Констріктор", "Гершко Гольдмахер", "Борислав сміється" і навіть поема "Панські жарти". Там жиди представлені як кровопийці, що при помочі горілки і лихви пють кров з українських селян і навіть організують злодійські шайки. А в повісті "Для домашнього вогнища" навіть організатор проституції і міжнародної торгівлі дівчатами - жид. Це гостра антисемітська пропаганда!

- Чому "пропаганда", коли там ні слова неправди не має. У тому ваше завдання, щоб показати жидам правду про те, як вели себе жиди в Україні на протязі віків і якої плати за те вони мусіли ждати від українців.

- Це не на мої сили...

- То починайте перекладом творів Лесі Українки. Їй ніхто латки "антисемітизму" не причепить. Навпаки, вона залюбки брала за тему своїх драматичних творів сторінки з біблійної історії жидівського народу, як от "На ріках Вавилонських". Перекладіть її "Лісову пісню" з поетичним змалюванням ідеалістичної духовности українського народу. Покажіть глибину думки її драматичних поем. Зацікавіть ізраїльтян українською літературою. Жидів поетів, що приїхали тепер з України до Ізраїлю й ЗСА є більше. Чому ви й досі захоплюєтеся Пушкіном, Достоєвським, Росією, а про українських поетів, українських письменників, про Україну ніхто з вас і не писне?


СУДИ НАД УКРАЇНЦЯМИ АБО "ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ" У ЗСА

Про судові процеси над українцями, яких обвинувачують прокурори американської Спеціяльної слідчої комісії в доповненню "воєнних злочинів" проти жидів, говорив я і з рабіном Кагана, і з Бейски, і з проф. Сусленським, і з іншими. Усі вони добре знали, про що йде, бо жидівська преса в Америці, тобто з безустанним повторюванням, що судять воєнних злочинців "українських антисемітів", які скрізь помагали німецьким нацистам винищувати жидів. І з американською Спец. комісією, що веде ці справи, дуже живий зв'язок, бо саме в Ізраїлю ця комісія шукає потрібних їй "свідків".

- Ну, - покивують усі при розмові на цю тему повчально, - так має бути. Українських антисемітів треба провчити, покарати і всіх інших антисемітів!

- Кого провчити? - питаю.

- За що покарати? Ви дуже добре знаєте, що всі співробітники й виконавці наказів Айхмана в акції винищування жидів були німці. То чому не шукаєте винних у Німеччині? Німці платять вам більйони марок відшкодувань і ви боїтесь, щоб німці не сердились за вашу мстивість і не перестали платити? Тому ви шукаєте жертв для заспокоєння своєї жадоби помсти між безборонними українцями й іншими імігрантами з окупованих Москвою країн?

- Що значить заспокоєння жадоби помсти?

- То значить, що в американській газеті "Філядельфія Інквайрер" у зв'язку із судом вибраного на жертву Ковальчука в "листі читача" одна жидівка так і написала: "Суть процесу символічна. Ковальчук може бути винен, може бути, що він зовсім не винен. Головне, що такий суд служить жидівським інтересам". І ще додала, що це становище голосної жидівської організації. Значить, вам зовсім не йде про справедливість, винен, чи не винен, вам треба жертви, то ви берете, кого вам КГБ підсунув, щоб при тому ще й "бизнез" зробити з КГБ. Точно так, як робили з жидами гестапо: треба їм було публічно обвинуватити жидів, то й брали на жертву для цієї потреби першого-ліпшого жида, хоч би й зовсім невинного й обвинувачували, в чім гестапові було треба. Чи це чесно?

- Ну, а хто питав, чи то чесно вимордувати шість мільйонів жидів?

- Розумію, тому запитаю вас інакше! Чи ви певні, що це вам оплатиться?

- Як то?

- А так то, що наслідки вашої акції такі, що Арафат повинен дати високу винагороду тим, хто це проводить.

- Ну, чому?

- Бо тими напасливими судами, демонстрацями, напастями на невинних ви мобілізуєте проти жидів не тільки всіх американців українського походження, але навіть англосаксів, що були зовсім байдужі до таких проблем. Основою американського правосуддя є, що кожну людину не вільно уважати винною, поки суд не докаже її, вини. А жиди, скоро тільки появится в газеті вістка, що на черзі є якась нова жертва, "воєнний злочинець", починають гураганну атаку, демонстрації проти нього, і відразу визнають його винним у вимордуванню тисяч жидів і домагаються кари смерти для нього. Це страшенно обурює кожного американця і він починає вас ненавидіти. Чому жиди застановляються над цим? Тож саме жиди такою провокативною поведінкою викликують ненависть до себе не-жидів. Отже не якісь "антисеміти" а самі жиди нацьковують усіх не-жидів проти жидів.

- Ви перебільшуєте!

- Не перебільшую. От у тих судових процесах жиди в судових залях демонстрували з гаслами "Жидівська справедливість"! Це неймовірно сердило американців. Вони питали, дивлячись на те, один одного: - Що значить "жидівська справедливість" в американських судах? Не американська, але жидівська? Чи ми їх колонія? Не досить того, що наш уряд з наших податків дає Ізраїлеві кожного року більйони долярів ні за що, а ще й наші американські суди мають покоритися жидівським вимогам?" Як можуть жиди цього не розуміти? Вам, мабуть здається, що ніхто з американців не питається, чому то в бюджеті Америки фондів для сніданку американської дітвори нема, але для Ізраїлю в тому ж бюджеті Америки більйони долярів є. А ви викликуєте такі питання в усіх американців, які обурено дивляться на такі жидівські демонстрації проти невинних людей в Америці.

- Якто невинних?

- А кому ж досі доказали з усіх обвинувачених його добровільну чи взагалі якусь небудь участь у винищуванню жидів? Проит обвинуваченого Валлюса в Чікагу одинадцять жидів присягали, що вони його пізнають зовсім певно як того, що служив у німецькій поліції і в конц.таборі катував жидів. І суд у першій інстанції визнав його винним. До речі, суддя був жид. А після того адвокат доказав понад усякий сумнів документами і свідками німцями, що той Валюс весь час війни працював у Німеччині. Значить, усі одинадцять свідків жидів присягали фальшиво. Чи ви уявляєте яке страшне обурення серед усіх американців проти жидів викликав той суд? Сам Геббельс не зумів би так настроїти американців проти жидів, як зробили самі жиди. Чи ви справді цього не бачите й не розумієте?

- То ви проти того, щоб судити тих, хто мордував жидів?

- Ні! Таких треба було знайти і засудити вже в перших роках по війні, а не по сорока роках. А як хочете далі їх розшукувати, то шукайте між німцями і між самими жидами. Не наставляйте проти себе усіх нежидів Америки. Застановіться спокійно над тим: чи це приносить дійсну користь вам, жидам, чи вашим ворогам.

- А як це так, що ви сам собі пережили пекло гестапівських варварств у конц.таборах, а тепер так пристрасно стаєте в обороні тих, які помагали те пекло творити й діяти?

- Це питання насамперед треба виправити. Я не ставав і не стаю в обороні тих, що справді служили гестапівським садистам. Я стою в обороні невинно переслідуваних. У моїх споминах про конц.табори я згадую, що перший мій зудар з німцями мав місце, коли я восени 1939р. в околиці Белзця бачив, як німці гнали жидів через річку в СССР й били та цькували їх собаками. Я тоді пішов до німецької команди й пробував протестувати проти такої нелюдяності, яка ні чести, ні користи німцям не приносить. Мене в гестапо остерегали, що якщо я ще раз відважуся критикувати німців і ставати в обороні жидів, то відразу опинюся в найближчій групі жидів, яких повезуть на розстріл. Отже вже тоді я став в обороні жидів перед німецькими нацистами. Тепер я стаю в обороні українців, невинно обвинувачених жидівськими нацистами. Чи й ви дасте мені осторогу, що як я далі буду критикувати жидів і боронити українців, то ви зробите зі мною те, що гестапо робило з жидами?

- Чому ви таке говорите?

- А тому, що як після моїх свідчень у суді в обороні обвинуваченого Осідача у Філядельфії я вийшов на вулицю, на мене наскочила молода активістка Джуїш Дефенс Ліг з криком "Ми тебе знаємо! Ми тебе замордуємо! і вдарила мене в око і спричинила зісунення рогівки, і я мусів перейти дуже серйозну операцію ока.

- То якась істеричка. Ми ту групу знаємо. Вони дуже багато шкоди роблять і нам, жидам. Їх провідника уряд Ізраїлю викинув з Ізраїлю. То люнатики.

- Не знаю. Переді мною ви їх засуджуєте, а перед ними, може ви їх хвалите як героїв. Мені лише дивне одне: де вони були, коли німці винищували жидів? Чому вони тоді не скакали до гестапівців і не вибивали очі їм, гестапівцям. Тоді вони мали таку "мойру" (страх, переляк) що в мишачу дірку ховалися. А тепер вони в Америці "койдим" (відважні, бойові) супроти безборонних українців. Я ще раз і ще раз кажу вам не як "антисеміт", а як ваш приятель: надуживанням ваших впливів в америці для переслідування невинних українців обвинуваченням їх у співпраці з німцями при винищуванню жидів, ви, жиди, сієте вітер. А всім же відома приповідка: "Хто сіє вітер, збирає бурю". Призадумайтесь добре над цим!

- Що ви цим хочете сказати? Грозите нам новими погромами?

- Не грожу, але остерігаю, хочби й перед ними. Всі ті, що прибули до Америки з теренів Східної Европи, окупованої большевиками, знають дуже багато такого про ролю жидів у найновішій історії Східньої Европи, чого у вашому інтересі не було добре виявляти перед населенням Америки. Вони того не виявили.

Отими судами над уявними "воєнними злочинцями", що нібито мордували невинних жидів, ви спонукаєте їх виявляти все те, що обтяжує жидів. Чи вам того треба? Вони мають дітей, внуків вже тут роджених американських громадян на різних посадах. Коли ви злобно й безпідставно обвинувачуєте їхніх батьків у видуманих вами злочинах, та ще й узагальнюєте обвинувачення, що "всі українці антисеміти, воєнні злочинці", тоді вони довідаються від своїх батьків правду про ролю жидів в апараті кривавих ЧК, ГПУ, НКВД, КГБ й передадуть все те всім своїм знайомим, американським робітникам, американським професорам, студентам, журналістам. Скажіть ви цього хочете? Чи не краще для жидів не розпалювати ненависти й жадоби помсти між жидами й українцями, жидами й українцями, жидами й іншими імігрантами із Східної Европи, а всі наші сили спільно звернути против спільного ворога - імперіялістичної Москви? Вона є смертельним ворогом українців, Америки й Ізраїлю.

ЩО ТАКЕ АНТИСЕМІТИЗМ?

Редактор Ізраїльського журналу російською мовою "Круг" Мордель Джорг радо прийняв пропозицію проф. Сусленського зустрітися й помістити в тому журналі інтерв'ю зі мною. Журнал "Круг" виходить в Тель Авіві накладом ок. десяти тисяч примірників для жидів, що приїхали до Ізраїлю з СССР і краще володіють російською, аніж єврейською мовою.

- Українець, що був чотири роки в німецьких конц.таборах як в'язень, а не як один із тих "есесів", що мордував жидів? То для мене людина з планет. Очевидно, я цікавий подивитися на нього й поговорити з ним", - сказав він проф. Суслeнському. - Очевидно, що надрукую інтерв'ю з ним. Хай читачі почують голос другої сторони. Адже в кожному суді дають слово обвинуваченому.

Само інтерв'ю було накручене на ленті. На підставі того надруковано його у скороченій, але неперекрученій формі. Переклад інтерв'ю подаємо на кінці цього репортажу, тому окремо згадаю нашу розмову про "антисемітизм", якої не було в інтерв'ю.

- Мені важко було повірити, що ви, українець, приїхали як гість до Ізраїлю і є членом Товариства Єврейсько-української співпраці. Як це так? Адже всі українці відомі антисеміти від найдавніших часів до сьогодні.

- Перш за все, пане редакторе, уточніть мені, що таке "антисемітизм". Я привик до такої методи дискусії, що на самому початку уточнюємо тему і подаємо дефініцію терміну, що є об'єктом дискусії. Отже будь-ласка, що таке антисемітизм?

Редактор змішався.

- Ну, то всім відомо, що воно таке. Для чого уточнювати?

- Конечно, бо от, наприклад, жиди, вважають найзапеклішими антисемітами арабів. А вони такі ж семіти, як жиди, бо походять не тільки від того самого Сема, сина Ноєвого, від якого й назва для його нащадків "семіти" походить, але від того самого вашого праотця Авраама. То як же семіти можуть бути антисемітами? І чи не мають араби таке саме право називати жидів "антисемітами", маючи на увазі факт, що найгіршими ворогами арабів, семітів, є жиди?

- Такого араби казати не можуть, бо кожний знає, що "антисемітизм" означає ненависть до жидів, переслідування жидів.

- А це, значить, погано.

- Дуже погано, некультурно, це дикунство, злочин. Всіх антисемітів треба винищувати як найгірших злочинців.

- А як жиди не люблять українців і їх напастують, то це культурно, чесно, за таке треба нагороджувати? Це не є злочинний "антиукраїнізм"? Не треба всіх "антиукраїнців" винищувати доноги як кримінальних злочинців? Чи москалі, поляки не є "антиукраїнці"?

- Це що інше, це боротьба між народами. Вони вам щось зробили, росіяни чи поляки, ви відплачуєтесь, ви їм щось зробили, вони відплачуються. А жиди нікому ніколи нічого злого не робили, то за що їх ненавидіти й переслідувати? Тому коли жидів ненавидять і переслідують, то це антисемітизм. Злочинний, каригідний антисемітизм.

- Коли ж і де він зродився отой бридкий антисемітизм? В Україні за Хмельницького? Рабін Кагана казав мені, що в початках християнства. А мені здається, що вже перед тим. Адже не любили й переслідували жидів Єгиптяни, вавилонці, асирійці, перси, римляни. Чи так?

- Так, від найдавніших часів.

- Від найдавніших часів і всюди, де тільки появилися жиди, так? І ніколи вам не прийшло на думку спокійно, науково, глибоко, основно проаналізувати, чому це якраз жидів усі народи світу й у всіх часах, від найдавніших часів до сьогодні не люблять і так погано, некультурно й злочинно їх переслідують? Не думаєте, що причина цього мусить бути таки у вас самих, в тому, як ви поводитесь супроти інших?

- То може скажете, що ніякого антисемітизму ніколи не було й нема?

- Ні, "антисемітизм" був і є скрізь, де є жиди. Тільки, не як ненависть і переслідування жидів, а як хитра й дуже успішна зброя в руках жидів, безупинно стосована супроти кожного не-жида.

- Що таке? Як ви це розумієте? Зброя в руках жидів?

- Так, як зброя. Як тільки хтось, десь зачепить жида, той зараз кричить "антисемітизм! Рятуйте, бо мене антисеміт замордувати хоче!" За що б то не було. Ідете вулицею і нехотячи штуркнете когось. І якщо це випадково жид, що ви його штуркнули, то хоч ви й не мали часу роздивитися, кого ви штуркнули, той зараз кричить: "Ти антисеміт! Ти мене шукаєш, бо ти антисеміт!"

Як я виїхав до Америки, то один давніший імігрант остеріг мене: "Вважай, не зачіпай жидів, бо окричать тебе зараз антисемітом. А в Америці "антисеміт" таке саме, як У СССР - "ворог народу". Ви можете в Америці критикувати президента Америки, можете привселюдно казати, що ви його не любите, бо він дурний, в політиці не визнається і що тільки хочете. За те вас ніхто переслідувати не буде. Але як тільки скажете, що ви не любите жидів, то ви вже "антисеміт", тобто - ворог народу.

- Ви трохи перебільшуєте!

- Ні, ось вам приклад. Я працював у коледжу біля Філядельфії, що зветься УРСІНУС каледж. На великих воротах каледжу та назва видна в мистецьки вироблених зі сталі великих літерах. Однієї ночі три студенти зробили "джок" і виломили дві перші і дві останні букви. Залишилося СІН каледж, тобто каледж гріху.

Зразу це прийняли як глупий жарт студентів. Але коли виявилося, що на нові стилізовані літери треба ждати хоч три місяці і весь той час на воротах каледжу буде зневажливе "СІН каледж", "каледж гріху", то дирекція всердилась, викрила виконавців і всіх трьох викинула з каледжу. Двох християн мовчки прийняли кару й відійшли, але третій був жид. І вже на другий день у президента каледжу з'явилася жидівська делегація, три рабіни, з гострим протестом, що каледж антисемітський, переслідує жидів і якщо викиненого студента жида не приймуть назад, то піде скарга до Вашінгтону, щоб каледжові відібрати всяку допомогу, бо він ширить антисемітизм. Не помогло вияснення, що викинули трьох за шкідливий учинок для каледжу і ніхто й не знав, що один з них жид, а два інші християни, і ніхто з християн не називає каледжу антихристиянським.

"Нас ті два не обходять, - вперто обстоювала делегація. З ними робіть, що хочете. А цей жид, і як його викинули, то це антисемітизм і ми звернемося до Вашінгтону".

І що, адміністрація каледжу вирішила, що краще не рискувати втратою федеральних підмог і викиненого студента прийняли назад. Двох інших ні. Ось вам і є "антисемітизм" як зброя. Тому я признаю, що "антисемітизм" є скрізь, де тільки є жиди. І сам певний, що ви й мене за оце, що я вам сказав, проголосите "антисемітом". Тільки ж ця зброя починає ставати бумерангом.

- Як то?

- Бачите, навіть найкраще лікарство, якщо його вживати зачасто, не діє або й шкодить. Зачасте й крикливе обвинувачування кожного в антисемітизмі тратить силу зброї. Або й повертається проти тих, що цієї зброї уживають. Як антисемітами обзивали українців, то це інші примали як правду, але коли почали вже й президента Америки, американського міністра зовнішніх справ, міністра обоорони галасливо називати антисемітами тоді як котрийсь із них відважився зробити щось таке, що не подобається жидам, то це вже обурює американський нарід і вони починають справді не любити жидів. Кинджал "антисемітизм" повертається проти того, хто ним часто воює. В кожному разі, я вже знаю, що я такий же "антисеміт", як президент ЗСА Реген, як міністр Гейг, як міністр Вайбергер. І якби мене розпинали за антисемітизм, то я кричатиму, що я не єдиний антисеміт, тож хай по моїй правиці розіпнуть теж міністра Гейга, а по лівиці міністра Вайнберга, бо вони такі ж антисеміти, як я. Сам прем'єр Бегін так назвав їх.

ГОВОРИТИ ПРАВДУ ЧИ ПІДТАКУВАТИ НАКЛЕПАМ?

Присутній при моїх розмовах був проф. Суслeнський. В розмові з д-ром Бейски був присутнім теж д-р Клейнер. Чи їм подобалося все те, що я говорив? Очевидно, що ні. Особливо проф. Суслeнському. Але я вже згадував, що при нашій зустрічі в Америці і в переписці перед моїм приїздом до Ізраїлю ми погодились, що ми можемо й повинні залишитися приятелями, якщо щиро хочемо змагати до замирення і співпраці жидів з українцями, хоч ми обидва маємо дуже різні погляди на різні питання. Тому проф. Сусленський, як і д-р Клейнер, прийняли мене щиро гостинно і цього не змінили, прислухаючись до моєї дискусії з д-р Кагана, д-ром Бейски, редактором Морделем та іншими.

В день мого виїзду проф. Сусленський запросив мене ночувати в нього, щоб було вигідно перед сходом сонця дістатися на летовище й на світанку просив сусідів, щоб дозволили телефонувати по таксівку, бо на своїй квартирі він ще не має телефону. Його привітність і його милої дружини робили враження, ніби я серед однодумців українців.

- Я розумію, що ти пристрасно обороняєш українців, якщо йде про минуле: Хмельницького, гайдамаків, Петлюру, ОУН, УПА. Я за це сперечатися не стану, бо я не історик, про українців я чув від совєцьких учителів і тут від жидів і сам з цікавістю слухав твої роз'яснювання правди. Але ти пристрасно борониш кожного українця. Чи ти справді віриш, що всі українці ангели? Ми можемо дати тобі документи про те, як самі таки українці продавали гестапові "бандерівців" на смерть, помагали виловлювати "бандерівців" для розстрілу чи для висилки до концтаборів на ще жахливішу смерть. Не віриш?

- Я це все аж надто добре знаю. Не перечу, що в часі німецької окупації України були й між українцями одиниці, які заслужили на шибеницю. Такі були між усіми народами, що були під німецькою окупацією. Але між українцями їх було безмірно менше. Французи після війни повісили кругло три тисячі за коляборацію проти французського народу, а тридцять тисяч засудили на досмертну тюрму. В нас їх було сто разів менше - там три тисячі, в нас тридцять. І вони втекли на еміграцію. Вони, як тоді видавали нас як "комуністів" так тепер "прославляють" нас тоталітаристами. Тільки ж це наша внутрішня, українська справа. Вони провинилися проти українців і їх судитиме український суд. Тільки якби котрогось засудили на кару смерти, то ми спровадимо з Ізраїлю Якуба Козєльчука, що був катом і вішав в Авшвіці, щоб він виконував екзекуцію, щоб не говорили, що ми "братовбивці". Повторюю: те що робили українці супроти інших українців це наша внутрішня українська справа. А ви за таке й не обвинувачуєте нікого з українців. Жидам іде весь час тільки про український антисемітизм, про уявну допомогу українців у винищуванню жидів. А в цьому я твердо стояв і стоятиму на становищі, що, згідно з правдою ніяка українська установа і ніхто з українців не співпрацював з німцями у винищуванню жидів. Якщо якийсь мешканець України ішов до "Айнзацкомандо" чи гестапо, то як фольксдойч, як людина німецького походження.

- Але були такі, чи ні?

- Так, і таких я не обороняю, бо не вважаю їх українціми. От у Чікагу, як я згадував у нашій розмові Когенові, судять таких "українців", а в дійсності "фольксдойчів" - Дойчера і Лєхмана. Я їх не обороняю, але чому жиди їх так вперто називають українцями? Вони обидва родилися в Україні, це правда, але в тій же Україні родилися й Хаїм Вайцман, перший президент Ізраїлю, Давид Бен-Гуріон, перший прем'єр Ізраїлю, Їцак Бен-Цві, другий президент Ізраїлю, Гольда Меїр, прем'єрка Ізраїлю. Чому ви їх не називаєте українцями й не кажете, що президенти і прем'єри Ізраїлю - українці? Ви навіть не пишете, що вони всі роджені в Україні, тільки в "Росії". Сама Гальда Меїр у своїх споминах згадує, що вона родилася в Києві, в Росії, а погроми жидів бачила в Києві в Україні. От у чому справа.

- А чи не краще буде признати, що були й між українцями такі, що служили німцям і мордували жидів і залишити хай їх американські суди вишукують, судять і депортують. Є ж такі українці, які так говорять. Тебе і таких, як ти ніхто не обвинувачує. То навіть я чув, як ти в розмові з рабіном Кагана завзято боронив гайдамаків. А в квартальнику Українського інституту при Гарварді в рецензії на твою книжку український професор виразно признає, що за хмельницького і за гайдамаків українці різали жидів. Голова інституту це припустив, значить теж потверджує це.

- Не все, що друкується під фірмою Гарварду є дійсно правда. То думка одного з тих, що там працюють. Чи він сам у те вірить, це інша справа. Трапляються й між українцями певного рода "шебесгої" як їх у нас називають, що потакують за жидами про мордування жидів українцями. Бо цим сподіваються робити свою карієру. Але як ти думаєш, чи для наладнання здорових взаємин між жидами й українцями вам треба "шебесгоїв", чи українців, з якими на рівному ступені можна відверто говорити один одному правду в очі?

- Все ж таки ти загостро критикуєш жидів, а вони того дуже не люблять.

- Якщо я десь говорю неправду, то скажіть де, ми перевіримо. Я хотів би співпраці українців з жидами, але це мусить спиратися на тому, що жиди розуміють і признають, що не українці в жидів мають просити прощення за все минуле, але жиди в українців. І дякувати зобов'язані не українці жидам, за те, що ті їх рятували в часі большевицької окупації україни, бо такого не було, хоч могло бути, бо жиди займали важливі пости в совєцькій адміністрації й нічим не рискували. Дякувати зобов'язані жиди українцям за рятування їм життя в часі гітлерівської окупації, бо таких випадків були тисячі, хоч за таке кожному українцеві грозила кара смерти, і багато українців загинуло за те на шибеницях.

- А я таки думаю, що українці жидів не люблять. От у часі мого недавнього перебування в Америці я сам бачив, як у Клівленді українці демонстрували проти жидів з лозунгами "Жиди - комуністи". "Жиди й КГБ - то одно". "Жиди розпняли Христа!"

- Я того не бачив, то й не знаю, які там гасла були, але чи українці от так собі вчинили протижидівську демонстрацію, без причини?

- Ні, то було у зв'язку з процесом Дем'янюка.

- Бачиш, то й була та реакція, перед якою я весь час остерігаю жидів. Уяви собі, що два малі шкільні товариші в Україні ідуть собі дорогою і Іцик починає: "Твій тато дурний Іван!" А Михась на те відповідає: "А твій тато паршивий Сруль". То хто з них винен: Михась, що відповідаючи на напасть, назвав паскудно Іцкового тата, чи Іцик, який сам спровокував таку любу розмову? Чи повинен був Михась "чемно" відповісти: "Ти, Іцик, все маєш рацію, мій тато дійсно дурний Іван. А я, його син, також дурний"?

Особливо не подобалася проф. Сусленському моя акція в обороні українців, яких американська Спеціяльна Слідча Комісія обвинувачує в допомозі німцям у винищуванню жидів, і перш за все, мій Меморандум до уряду ЗСА й членів американського сенату й конгресу. Він читав меморандум, він говорив з членами тієї комісії. Як я міг давати такі свідчення в американськім суді, як я міг писати Меморандум, скеровуючи обвинувачення в допомозі нацистам винищувати жидів на самих жидів, на Юденрат, на жидівську поліцію?

- Я вважаю, що твої судові свідчення, прилюдні виступи і виготовлений тобою меморіял пересичений духом антисемітизму і заслуговує на наш засуд. Я впевнений, що в іншій ситуації не дуже освічені і не дуже гуманні українці, яких, на жаль, ще дуже багато, прийняли б це як сигнал до погромів і почали б масове винищування жидів.

- Спасибі за відвертість. Я сподівався, що перша твоя відповідь на мої слова правди в обороні українців перед жидівськими напастями буде - "Ти антисеміт, ти шириш антисемітизм!" Оця ваша настанова нагадує мені завжди оповідання одного українського селянина-пасічника. До його пасіки зайшов раз, шукаючи за ним, знайомий жид, що займався якимось там, "ганделесом". Не заставши господаря в хаті й на подвірю, жид захотів піти самому до пасіки й набрати собі трохи меду. Та там на нього кинулись бджоли й давай жалити. На лихо ще й собака прибіг і причепився до халата. А жид кричить: "Рятуйте, мене антисеміти громлять!" Господар прибіг, вирятував жида й питає: "Про яких це ти антисемітів кричиш? Де вони?" - "Як де? Твої бджоли, антисеміти, твій собака антисеміт і ти сам антисеміт, бо то ти зробив зі свого собаки і зі своїх бджіл таких паскудних антисемітів!" - "Але ж і бджоли, і собака, кидаються на кожного, хто без мене сюди прийде", - пробував виправдатись господар. Але жид настоював на своїм обвинуваченню: "Мене не обходить, чому вони кидаються на інших. Я знаю, що на мене вони кидаються тому, що я жид, а вони, твої бджоли, твій собака і ти сам ненавидите жидів!"

Мій співрозмовник терпко скривився:

- І оцей твій анекдот антисемітський! Ти вроджений антисеміт!

- Як і одна з тих бджіл. Але чи жид навіть з університетською освітою не може в полемічній дискусії про жидівсько-українські взаємини перестати порскати раз-по-раз оцим набридлим "Ти антисеміт!" "То антисемітизм!" "Українці всі традиційні антисеміти!" - і вести дискусію спокійно, до теми, піддаючи об'єктивній аналозі кожний аргумент, кожне обвинувачення з одної і другої сторони?

- Добре. Скажи чим ти виправдовуєш свої акції і свій меморіял?

- Насамперед до твого таки вступу. Ти ото висловився, що "в іншій ситуації не дуже освічені і не дуже гуманні українці прийняли б це як сигнал до погромів". Це твоє припущення. А ми, українці не в припущенню, а на яві, у живій дійсності є свідками того, що жиди використовують свої впливи в ЗСА на те, щоб переводити моральні погроми українців. У співпраці з КГБ вибираєте собі українську жертву для слідства й суду і тоді американська преса, опанована жидами, безупинно обсипує брудними обвинуваченнями й зневагами всіх українців як "традиційних антисемітів", які жорстокіше і з більшою насолодою вимордовували жидів, як нацисти-німці. Чи це чесно?

- То ти вважаєш, що американська слідча комісія перетворилася в жидівську "Святу Інквизицію", що проводить "відьомські розшуки" між українцями, і так і подаєш це у твоїм меморіялі?

- На жаль, і на шкоду нам, українцям і самим вам, жидам, так воно вийшло. Америка, бачиш, супер демократична країна. І всеодно, як судять якогось злочинця-мурина, то невільно підкреслювати, що це мурин і що всі мурини "налогові злочинці". Чому ж ви, жиди, не пошанували в Америці цього американського принципу і не написали просто "обвинувачений Федоренко, колишній гражданін СССР, а тепер громадянин ЗСА", але безперестанку барабаните "українець!!!", ще до початку судового процесу проголошуєте, що він винен у вимордуванню тисячів нещасних жидів і що українці "відомі погромщики".

- Все ж, чому "Свята Інквизиція"?

- Бо в середньовіччю для тодішньої "Святої Інквизиції" вистачав один донос, одне підозріння, щоб обвинувачений став жертвою жорстокого слідства, тортур і суду. І так власне мається й тут. Яку вину доказали обвинуваченому Володимирові Осідачеві у Філядельфії, яку його участь у винищуванню жидів? Жодної! А знищено його морально, фінансово й доведено до передчасної смерти. Що доказано обвинуваченому Богданові Козієві на Флориді щодо закидів у винищуванню жидів? Свідчення двоє "совєцьких патріотів", які сорок років тому були малими дітьми ну і, нібито, бачили, як український поліцист застрілив жидівську дитину й тепер, по сорока роках, зі знімки пізнали, що тим поліцистом був власне Богдан Козій? Не є це методи середньовічної інквизиції?

- То чому ж цю американську комісію ти звеш жидівською святою інквизицією?

- Бо майже всі члени цієї комісії це американські жиди. Ще з римських часів прийнято в правосуддю вимогу, що "Ніхто не може бути суддею у власній справі". Американська слідча комісія повинна була вишукувати винних всякої національності, включно з жидівською, які помагали або німцям винищувати жидів, або московському НКВД винищувати українців. Жидівська шукає помсти.

- То ти вимагаєш, щоб винних у допомозі німцям у винищуванню жидів шукати між самими жидами, що пережили голокост і приїхали до ЗСА? Ти так і вимагаєш у меморандумі. А чи українці знайшли такого жида, хоч одного?

- По-перше, додай, що шукати винних треба також між самими жидами, що приїхали з Европи до ЗСА, бо ж між ними можуть бути члени Юденрату або жидівської поліції. Чи їх карати не треба, бо вони жиди? А чи українці знайшли хоч одного члена юденрату, або жидівської поліції в ЗСА, я не знаю. Якщо б половину грошей, які американський уряд дав з кишені всіх американських платників податку до диспозиції слідчої комісії, передано частині комісії, яка була б зложена з українців і мала б шукати за членами юденратів і жидівської поліції, то були б знайшли.

- То ти домагаєшся спеціяльної провірки всіх жидів, що приїхали з Европи й далі приїзжають з СССР? Чи це не антисемітизм?

- Зовсім ні, шановний професоре! Це американський принцип боротьби проти дискримінації. Або перевірка всіх, однаково українців, як і жидів, або нікого. В ЗСА не сміє бути дискримінації громадян йзза їхнього національного походження. Не сміє бути шукання одною етнічною чи релігійною групою помсти проти другої.

- Але до суті обвинувачень. Як можна діяльність юденратів і жидівської поліції порівнювати із злочинною діяльністю української поліції? Жиди мусіли виконувати накази німців і всеодно їх усіх таки винищіли, членів юденратів і жидівської поліції також. А українці добровільно голосилися до української поліції і мордували жидів тому, що вони жиди.

- Трошки забагато демагогії, а замало правди в тому, що ви шановний професоре, оце сказали. Не промовчуйте, що юденрати і жидівську поліцію організували німці виразно для помочі їм у винищуванню жидів, а українську поліцію організовано для таких завдань серед українського населення, яке виконує в Америці американська поліція, а в Ізраїлю ізраїлбсбка. Отже ясно, що не українці, але власне жиди голосилися добровільно помагати німецьким катам винищувати жидів. Факт, що у певному часі й члени юденратів та жидівської поліції були зліквідовані німцями, не виправдовує, але обтяжує тих жидів. Якщо вони знали, що все одно й вони загинуть, то чому не гинули чесно, не сплямивши своїх рук і своєї совісти кровю своїх таки братів жидів?

- Ну, все ж таки, якась різниця між українською поліцією, а жидівською поліцією є.

- Не "якась", а великанська, засаднича. Я ж зараз оце говорив про це і ще раз повторюю: Української поліції ніхто ніколи не творив для винищування жидів, ніхто з української поліції не голосився туди, щоб винищувати жидів, бо ж такого завдання українська поліція не мала і такого ніколи не робила. А жидівські юденрати і жидівську поліцію творено власне і тільки для допомоги німцям у повнім винищеню жидів. Це знав наперед дуже добре кожний жид, що голосився до жидівської поліції чи годився стати членом юденрату. Отже ясно, що кожен член жидівської поліції і юденрату свідомо голосився на помічника гітлерівської "айнзацгруппе" для винищування жидів і добровільно виконував своє гидке ремесло. І ще й як виконував! В часі мого чотирирічного побуту в гітлерівських тюрмах і концлагерах з жидами я наслухався від жидів, як вони кляли й проклинали власне жидівську поліцію й жидівські юденрати. Як ти можеш їх боронити? Тільки тому, що вони жиди?

- Бо я сам був у совєцьких концлагерах і знаю, як легко в таких важких обставинах затратити моральну силу, щоб лише себе рятувати.

- Якщо ти маєш співчуття до членів жидівської поліції і юденратів і тому пробуєш виправдувати їх, то це мож зрозуміти. Але як ти пробуєш їхню очевидну вину й очевидну підлість закрити киданням злобних, видуманих обвинувачень на українську поліцію й українців взагалі, то це вже нечесно і підло.

- А ти навіть у своїм меморандумі так і пишеш, що "жидівським свідкам вірити не можна, бо вони жиди".

- Половина оцього правда, а половина злобне перекручування. Перша частина речення, що я тверджу, що жидівським свідкам вірити не можна, це правда. Але друга частина, що я обосновую це "бо вони жиди" це свідоме, злобне перекручення. У моїх судових свідченнях на процесі Козія на Флориді я вияснив це дуже вичерпно, а теж у меморандумі: Жидівським свідкам вірити не можна, бо в них у висліді пережитих страхань голокосту створився спеціяльний психопатичний феномен. Вони в кожнім нежиді, особливо ж українцеві підозрівають скритого "погромщика", що помагав німцям винищувати жидів. Трошечки скріплене підозріння - і він вже признає і готов присягати, що пізнає ту людину, як того, що як гестапівець чи член української поліції мордував жидів. Ось так для прикладу: В справі Осідача зізнає як свідок стара жидівка, тепер канадська громадянка, що в час війни і перед війною жила в Раві, в західній Україні. Вона не пригадує, коли почалась війна, не пригадує в котрім році почалась совєцько-німецька війна, не може пригадати в котрім році створили гетто в Раві, не може пригадати якої краски були опаски на рукаві, що їх жиди мусіли носити. Але вона зовсім певно пізнає зі знімки, що обвинувачений Осідач був тим українським поліцистом, що арештував її брата. На питання оборонця вона вияснює, що Осідача бачила лише два рази у своїм життю: Раз, перед війною, не може пригадати в котрім році, як на вулиці її товаршка представила їй Осідача і вдруге, по роках, як Осіда арештував її брата. На питання, що таке особливе мав на обличчу чи в своїй поставі Осідач, що вона на кілька хвилин його побачивши, по роках відразу впізнала його при арештуванню її брата, а сорок років пізніше знову, вона відповіла: "спеціяльні вусики". А В.Осідач ніколи у своїм житті ніяких вусиків не мав. І суддя прийняв її свідчення - як достовірні. Ну чи може нормальна людина вірити отаким свідкам?

- Але на знімці вона таки пізнала відразу Осідача між кільканадцять іншими?

- Так, бо на знімках всі інші були в білих сорочках, а Осідач одинокий у краткованій сорочці. Ясно?

- Ти маєш повну рацію в тому, що такі процеси в ЗСА є тільки на користь большевицькій Москві, бо вони розбурхують ненависть між жидами й українцями. Тільки ж, чому ти і в меморандумі називаєш це змовою жидівських нацистів з московськими нацистами?

- Бо чесні жиди засуджують ті процеси. Американський президент Реген відверто, прилюдно назвав совєцьку Москву брехунами, фальшивниками документів. Це, очевидно, відноситься насамперед до КГБ, раніше НКВД, неперевершеного мистця в продукуванню брехні й підроблених документів. І з тими, власне, мистцями брехні й фальшування співпрацює спеціяльна комісія проти американських громадян українського походження. І на підставі КГБ-івських обвинувачень, приготованих ним "свідків" і підроблених ним "документів" обвинувачує й судить вибрані жертви.

- Я говорив з членами комісії. Вони згадували оцей твій закид. Вони вияснили, що свідчення й документи з СССР вживається тільки як підтвердження того, що вже стверджено іншими свідками й документами не з СССР.

- Таке "вияснення" подав голова комісії і нам, українським недобиткам голокосту. Та це незгідне з правдою. Ось ціла справа проти Б.Козія сперта виключно на совєцьких "свідках" і "документах" КГБ.

- Якщо в цій справі таке трапилося, то це треба прийняти як виїмок. Бо в основному головні свідки ізраельтяни і жиди, що живуть на Заході, поведінку яких не можна приписати інструкціям КГБ. Не вірити їм значить бути ярим оборонцем кожного злочину, поповненого українцем.

- Оцей висновок, що "не вірити жидівським свідкам значить обороняти злочин, поповнений українцем", це клясичний приклад марксистської діялектики. Ідеться ж про чесну оборону людини, якій закидається злочин. Для чого ж перекручувати основну суть справи? Західнє, а зокрема американське правосуддя спирається на принципі, що кожна людина невиновна, доки їй не доказано її вини. Обов'язком чесної людини є боронити невинних і я це роблю. Як же може інтелігентна людина підсувати, що оборона невинного, це оборона злочину, який обвинуваченому закидається. Для того ж і є суд і вся судова процедура, щоб об'єктивно прослідити, чи обвинувачений дійсно якийсь злочин поповнив. То ж тільки московське КГБ, що раніше звалося ЧК, ГПУ, НКВД, стоїть на постановищі, що раз КГБ комусь закинуло поповнення якогось злочину, то той, хто пробує боронити обвинуваченого, обороняє злочин, поповнений обвинуваченим і ніхто не смій сумніватися, чи ж дійсно обвинувачений такий злочин поповнив.

Кількома наворотами проф. Сусленський висловлював своє розчарування поїздкою до Америки. Д-р Штерн, - казав Сусленський, - мав крізь сотні слухачів, йому платили українці за кожний виступ, він заробив пятдесят тисяч долярів за свої доповіді для українців. А йому, Сусленському, ніхто з українців не платив, слухачів скрізь горстка. Бандерівці чомусь бойкотували.

- Такий висновок зовсім безпідставний і фальшивий, - вияснюю йому. - Ніхто не бойкотував. Справа в чомусь іншому. Д-р Штерн мав щастя. Тоді ще нікого з українських "дисидентів" в Америці не було, а всі українці страшенно хотіли побачити й почути когось з України, не-комуніста. В такій атмосфері кожний рад був почути й побачити хоч д-ра Штерна. Але він всіх розчарував. Сказав що він з України і любить український борщ. Тоді приїхали "дисиденти" - Леонід Плющ, Григоренко і теж страшенно розчарували й роз'єднали українців. Люди зневірились. Що нам ще один такий, як д-р Штерн, скаже? Скаже ще раз, що він з України і любить український борщ? До того, в часі поїздок д-ра Штерна українці в Америці були об'єднані, всі сходилися разом. Тепер - роз'єднані.

- Так, я це завважив.

- Не тільки завважив. Зустрічаючись з українцями мусів познайомитись з цим.

- А чому так роз'єднані?

- Роз'єднання явище загальне, воно буває всюди. Українці на рідних землях в обличчі ворожої окупації ділилися на патріотів, революціонерів, таких, що "моя хата з краю" і коляборантів. В Америці ніякого гніту не має. Тут роз'єднання прийшло за такою схемою, як скрізь у світі. Відомо, що є Німецька держава і Німецька демократична республіка; Корейська національна і Корейська демократична республіка; була В'єтнамська національна і В'єтнамська демократична республіка; є Єменська національна і Єменська демократична республіка.

Отак і українці поза Україною поділилися на українську національну і українську демократичну громаду. Між національними і демократичними створився міцний кордон. Там - з дротяними загородами й скорострільними гніздами; між українцями - морально-психологічний кордон. Разом зійтись не можуть. Тому й вам треба окремо давати доповіді, раз для національної, а раз для демократичної громади. Очевидно, ви можете мати зв'язки з обидвома.

ТОВАРИСТВО ЄВРЕЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ СПІВПРАЦІ

З членами товариства єврейсько української співпраці я зустрічався індивідуально, а на кінець зустрівся з усіма членами Головної управи на окремому засіданню. Проф. Сусленський голова, звітував про стан і працю товариства, я висловив свої погляди про те, що це товариство повинне робити, після того у свободній дискусії брали участь інші присутні.

Товариство все ще в початковій стадії організаційно і концепційно. До того, вже за той короткий час існування двічі розкололось. Насамперед "видворили" д-р Штерна. В часі його ув'язнення і суду в СССР - оповідають - Ізраїль робив усе можливе, щоб його звільнити й дозволити виїхати до Ізраїлю, уряд дав йому всесторонню допомогу, а він поїхав до Америки, заробив на українцях п'ядесят тисяч долярів, купив собі дім у Голяндії, поїхав туди і махнув рукою на Ізраїль.

Така невдячність обурила всіх жидів, і за це його з товариства викинули.

Другий розкол теж на персональному тлі. Кількість членів покищо невелика. Допомога від уряду або якихось установ Ізраїлю - ніяка. Радше навпаки, скрізь виразна ворожнеча. Товариство сподівається на допомогу українців. Насамперед УККА повиннол дати якусь фіеаесову піддержку, запрошувати членів товариства з Ізраїлю до ЗСА на добре зорганізовані доповіді, як то було у випадку д-ра Штерна. Українці в Америці повинні масово вписуватися до товариства, вплачуючи 40 долярів річно вкладки, щоб так створити фінансову базу для товариства в Ізраїлю. Зорганізувати в Америці між українців виставку й продажу образів жидівських малярів, що живуть в Ізраїлю. Українські часописи й наукові установи в Америці повинні замовляти ізраїльських членів товариства різні статті й наукові праці. В основі плянів лежало переконання, що українці в Америці, це "багатий вуйко", що радо поможе товариству фінансово.

На жаль, я мусів розчарувати всіх у таких сподіваннях. Українці в Америці й сами раді б знайти якогось "багатого вуйка" з торбою мільйонів, який підсилив би півпорожні каси всіх українських організацій і товариства. Зацікавлення доповідачами з Ізраїлю вигасло, і нема кому фінансувати такі дефіцитні імпрези. Організувати виставку образів ізраїльських жидів в Америці можна, але якщо серед українців, то фінансово ніякого успіху не будею Українських малярів в Америці досить багато, в додатку привозять або присилають свої образи українські мистці з Польщі, з Югославії, з Південної Америки. Таку виставку треба робити в Америці серед жидів. Жидів вдесятеро більше, дуже багато з них багатії, то й можуть розкупити всі прислані з Ізраїлю мистецькі твори, хоч би для того, щоб піддержати Ізраїль.

З українських інституцій в Америці тільки Український інститут при Гарварді має фонди. УККА, надбудова всіх організацій і установ в ЗСА, збирає на всі свої потреби річно в три рази менше, ніж Український інститут при Гарварді має відсотків з готових фондів. Тому слід шукати зв'язків з Українським інститутом при Гарварді. Знайти членів серед українців, які платили б до Товариства єврейсько-української співпраці в Ізраїлю сорок долярів річно - сизифова праця. УНСоюз, Провидіння не можуть знайти досить нових членів серед українців, які платили б вкладку для власної асекурації.

Мій погляд на завдання Товариства зовсім інакший. Українці майже всі готові на щиру співпрацю з жидами, але як рівний з рівним проти спільного ворога - червоної імперіялістичної Москви. Їх переконувати не треба. Переконувати треба жидів. Тому Товариство повинно вести акцію серед жидів. Організувати доповіді жидівських і українських доповідачів для жидів Ізраїлю і в Америці. Давати до жидівської преси в Ізраїлю і в Америці статті з поясненнями про безпідставність і шкідливість для самих жидів обвинувачування українців в якомусь "традиційному антисемітизмі". Роз'яснити жидам в Америці, що їх уживання американської Спеціяльної слідчої комісії для переслідування невинних українців, це "ведмежа прислуга" для самих жидів.

Натомість треба давати до ізраїльської преси статті про Україну й українців у позитивному висвітленню. Віднотовувати україніку в ізраїльській пресі й журналах і спростувати всякі наклепницькі чи просто хибні інформації й насвітлення. В Америці приєднати якнайбільше членів і прихильників Товариства з-поміж жидів. Їх багато, кожний з них багатий, тому саме вони повинні дати фінансову основу Товариству жидівсько-української співпраці, щоб уряд Ізраїлю ставав в обороні українців.

Ізраїль є членом міжнародних органцізацій, ООН та інших, де совєцька Москва дуже часто атакує імперіялізм Ізраїлю. Чому в таких випадках Ізраїль не відповість пригадкою про брутальний імперіялізм і про жорстоке поневолення й винищування українців? Уряд Ізраїлю повинен пригадувати світові важке положення України, вказувати що не в Африці, а на сході Европи треба визволити народи з колоніяльного ярма Москви. Українська приповідка каже "Не тоді лижи мені губи, як вони солодкі, а тоді, як вони гіркі". Не думайте, що почнете любо усміхатися до українців аж тоді, коли постане самостійна українська держава. Хай жиди і зокрема Ізраїль виявлять допомогу українцям тепер, коли вони в потребі.

Тепер на оличчя моїх слухачів лягла тінь сумнівів. Особливо різко висловив це опісля в розмові між нами двома проф. Сусленський.

- Це все фантазії! Нездійснені мрії! Іти нам між жидів і говорити їм, що Хмельницький, гайдамаки, Петлюра - це національні герої українців, яких жиди злобно й безпідставно обвинувачують в якихсь погромах? Таж діти вже в Ізраїлю вчаться, що доба Хмельницького, Гайдамаччини, Петлюри це періоди найбрутальнішого винищування жидів. Робити лобовий наступ проти всіх жидів нам не під силу. Впливати на уряд Ізраїлю, щоб він в ООН і деінде підносив справу жорсткого поневолення України Москвою? А для чого Ізраїль мав би це робити? Щоб дразнити Москву і скерувати її лють проти Ізраїлю? Таку нашу акцію всі жиди визнають шкідливою для інтересів Ізраїлю. Нашу роботу треба починати з чогось легкого, неконтроверсійного.

- Можна й так. Але завдання, яке має стояти як напрямна праці, мусить включати все те, що я представив. Бо лише тоді українці бачитимуть глузд належати до Товариства єврейсько-української співпраці. Власне, до такого товариства.

ІНТЕРВ'Ю ДЛЯ ЖУРНАЛУ "КРУГ" В ТЕЛЬ АВІВІ В ІЗРАЇЛЮ

В чаcі мого побуту в Ізраїлю при кінці 1981р. мав я окреме інтерв'ю для жидівського журналу в російській мові п. з. "Круг".

Журнал видається для громадян Ізраїлю, які приїхали з СССР, бо їм все ще легше розуміти російську, ніж єврейську мову. Журнал має вісім тисяч передплатників і друкується тиражем 9-10 тисяч примірників. Інтерв'ю було поміщене в ч. 233 під заголовком: "Інтерв'ю, дав д-р Петро Мірчук, юрист та історик". На вступі редакція подає цитату з Гемінгвея.

- Коли німці зайняли Львів, чи ви були у Львові?

- Ні, я тоді був у Відні. Я вернувся до Львова в серпні 1941р.

- Українці в тому часі мали надію відновити свою державу?

- Не тільки мали надію, але й проголосили відновлення української держави 30 червня 1941р. і вслід за тим організували свій уряд та державну адміністрацію.

- У Львові?

- У Львові і по всій Західній Україні.

- З тим, щоб перенести потім столицю до Києва?

- Так, але цього не вдалося здійснити, бо німці заарештували членів українського уряду. Німецька армія заявила, що вона респектує договір України з Німеччиною в Бресті Литовськім в лютому 1918 року про визнання Німеччиною повної державної незалежности України. Вони (командування німецької армії) сподівалися, що уряд Німеччини буде тепер в союзі з Україною в боротьбі проти більшовицької Москви, як була в 1918р. Та в дійсності вийшло інакше, бо Гітлер і його партія хотіли мати Україну своєю колонією. Керівництво німецької армії вважало, що Німеччина повинна визнати й респектувати незалежність України, Литви, Латвії, Естонії, Білоруси й інших народів і вдержувати з ними добросусідські взаємини.

- А як німці почали грабувати українських селян і винищувати українську інтелігенцію, ви попали в тюрму?

- Так, при першій хвилі арештів. В липні й серпні 1941 року, на протязі шістьох тижнів, існувала й діяла українська влада і українська адміністрація в Галичині. Але сам Степан Бандера був арештований вже тиждень перед початком німецько-більшовицької війни.

- Німці його арештували?

- Гестапо зразу держало його під домашнім арештом.

- А де він тоді жив?

- У Кракові. У вересні 1939р., як Польща розпалася, він вийшов на волю й опинився у Кракові, оскільки у Львові большевики розстрілювали всіх українців націоналістів.

- А як у вас малася справа з арештами? Ви й за Польщі сиділи кілька разів у тюрмі?

- Так, я шість разів сидів у польській тюрмі.

- За український націоналізм?

- Так. Між першою і другою світовою війною Західна Україна із столицею у Львові була під польською окупацією. Ми боролися, щоб прогнати поляків і відновити незалежність України.

- А ту Україну, що існує сьогодні і є членом ООН, ви признаєте українською державою чи фікцією?

- Це така сама фікція, як був Райхскомісаріят "Україна" за німців.

- Коли ви попали в німецьку тюрму?

- 15 вересня 1941 року в часі масових арештів. Тоді заарештовано в Західній Україні кілька тисяч українців.

- Вас судили?

- Ні. Ми перебували у Львові кілька днів, тоді нас перевезли до тюрми у Кракові, а в липні 1942р. відставили першу групу українських націоналістів 25 осіб до Авшвіцу (по-польськи "Освєнцім"). Я перебував у німецьких тюрмах і концтаборах чотири роки.

- У вас на руці витатуоване число 49734. Це з Авшвіцу? Чи з вас створили окрему групу, чи змішали з іншими? Який ви мали "трикутник": червоний як політичні в'язні?

- Червоний. Капами були поляки. Вони ставились до нас дуже вороже, бо українці довгі віки боролися проти поляків. Вони вже в перших днях, на моїх очах, у варварський спосіб замордували молодшого брата Степана Бандери, Василя. Два дні пізніше привезли другого брата Бандери, Олексу, і його польські "капи" в той сам варварський спосіб замордували.

- А ви Степана Бандеру знали?

- Так, знав дуже добре.

- Ще зі Львова?

- Так.

- У повоєнній большевицькій літературі Степана Бандеру називають герштом бандитів, а всіх бандерівців бандитами. Чому це так?

- Тому, що большевики кожного, хто проти московського імперіялізму, називають бандитами й фашистами. Так вони називають теж американських президентів, які проти московського імперіялізму, як от сьогодні президент Реген.

- Коли війна скінчилася і німці втекли з України, українські націоналісти залишилися в лісах і продовжували свою боротьбу. У що ви вірили, на що надіялися?

- Ми сподівалися, що Америка знає, хто такі московські большевики, знає, що між німецькими нацистами й червоно-московськими нацистами ніякої різниці немає. Ті знищили шість мільйонів жидів, а ті десять мільйонів українців. Тому між Америкою й СССР мусить прийти зудар.

- А чи це правда, що вам Бандера був антисемітом?

- Неправда. Він з жидами й не зустрічався. Ми боролися проти Польщі, його поляки засудили на досмертну тюрму.

- А що робив Бандера за німців?

- Був ув'язнений у німецькім концтаборі.

- Коли Hімеччина капітулювала, він вернувся в Україну й очолив там національну боротьбу?

- Ні, наприкінці 1944 року його звільнили, і він ховався до кінця війни. А тоді жив у Баварії під іншим прізвищем.

- То чому всіх тих українців, що боролися проти большевиків, звали весь час "бандерівцями"?

- Тому, що він був ідейним натхненником боротьби українських націоналістів.

- Чи це правда, що бандерівці вбили в бою генерала Люце, а згодом совєцького генерала Ватутіна?

- Правда. Генерала Ватутіна зліквідували в бою Українська Повстанська Армія. То було на Волині. В Карпатах українські повстанці важко поранили ген. НКВД Москаленка.

- В Авшвіці ви стрічалися з різними народами, чи зустрічалися теж з жидами?

- Так, ми жили з ними дружно. Я хотів би тепер зустрітися з тими, що були в Авшвіці. Ми були приятелі, бо в бандерівців є клич "Свобода народам, свобода людині!" В розмовах з ними я завжди вияснював, що ми боремося за самостійність України і так жиди повинні боротися за свою самостійну державу.

- А скажіть мені щиро, в нас загально думають, що українці антисеміти. Ви самі до війни, за Польщі мали якісь претенсії до жидів?

- Навпаки українці співпрацювали з жидами. За Польщі були дозволені політичні партії і українці творили з жидівськими партіями при виборах спільний виборчий бльок.

- У 1939 році Львів захопили більшовики. Українська еміграційна преса пише, що тоді руські брали багато жидів до НКВД. Чи це правда?

- Так, приймали багато. Я від весни 1939 року був у польській тюрмі у Львові. Коли в весні 1939 большевицька армія ввійшла до Львова, польська тюремна сторожа втекла, і ми вийшли на волю. На вулицях я побачив багато жидівських студентів, яких знав з університету, вони мали червоні опаски на руках як міліціянти НКВД.

- А чому вони пішли на таке?

- Не знаю, але вони тоді видавали НКВДистам українських націоналістів.

- Ви тоді не залишилися у Львові?

- Ні. Я поїхав на територію, зайняту німцями, а далі в Прагу, де я докінчив студії й одержав диплом доктора права. У празі я студіював в Українськім вільнім університеті й одночасно в німецькім університеті ім. Карла. До Львова я вернувся в серпні 1941 року.

- Що ви там побачили й довідалися?

- Як тільки большевики втекли і прийшли німці, українці кинулись до тюрем, бо НКВД було виарештувало тисячі молодих українців. В тюрмах люди побачили жахливе видовище. Жидівський автор Гільберг у книжці "Знищення европейських жидів" наводить документ, з якого видно, що в тюрмах Львова й околиці знайдено 18 тисяч трупів українських політичних в'язнів. Батьки кинулися пізнавати своїх дітей. Кати НКВД втікли або ховалися, головно жидівські міліціонери не вспіли втекти. І от як когось пізнавали, що то енкаведист або міліціонер, то рвали його на куски. Справа була не в тому, хто то був, жид не жид, а в тому, що то був енкаведист. Батьки помордованих мстилися за смерть своїх дітей.

- Як ви студіювали в Празі, були там німці. Чи вони там поповняли звірства?

- Ні, я там такого не бачив. Вони поводилися там мирно. Тому мені й на думку не приходило, що вони зовсім інакше поведуться в Україні.

- А чи можна назвати життя жидів в Україні на протязі 500-600 літ взагалі мирним співжиттям двох народів? Інша віра, інші звичаї, жиди не могли мати землі, їх змушували займатися ремеслом, коршмами, дрібною торгівлею, жити в малих містечках. Царська політика була - нацьковувати одних на других. То може тому, як німці сказали "можна бити жидів" українці стали їх поголовно винищувати.

- Справа не в релігії. В цьому випадку релігія не мала впливу. Вперше україні зустрілися з жидами тисячу літ тому. Тоді існувала хозарська держава, де жиди займали керівні становища. Ховари нападали на Україну, брали в неволю людей, дівчат продавали в гареми, а молодих мужчин в неволю.

- Ви думаєте, що ворожість тягнеться ще з тих часів?

- Так. А все ж, коли князь Святослав знищив хозарську державу, він і його син, князь Володимир, дозволили жидам переселитися з Ховзарії на Україну. Їх не переслідували.

- То була давня Русь...

- Так, давня "Русь", батьківщина українців. Друга хвиля приплила в Україну в 14-м століттю за польського короля Казимира. Після знищення Руси-України татарами Західну Україну зайняла Польща у союзі з Мадящиною. Поляки завели тоді в окупованій Україні зовсім інший лад. Українці до того часу не знали панщини. У нас кожна людина була вільна, рівна, а поляки завели февдалізм. В українських хліборобів відібрали всю землю, а їх зробили панщизняними хлопами, позбавивши волі. Жиди панщизняними хлопами не стали. Кожний польський пан мав свого жида для адміністрування села. Жиди збирали податки і провадили коршми, немилосердно визискуючи селян. Очевидно, що за те їх люди ненавиділи. Мало того, що мусіли працювати шість днів на тиждень на панщині, з них ще здирали всякі податки.

- Ви живете у Філядельфії? Ваша дружина американка чи українка? Ваші діти знають українську мову?

- Так, в мене три сини. Вони американські громадяни і українські.

- Ви вірите, що Україна стане колись вільною?

- Всі українці вірять у це, бо неможливо знищити 50-мільйоновий нарід. Ми пережили татарську навалу, шляхецьку Польщу, то переживемо й большевицьку Московщину. Ми працюємо над тим, щоб відкрити очі іншим, хто такі московські большевики.

- Ви є членом кількох жидівських організацій, чи це значить, що ви вважаєте, що час покласти край ворожнечі між українцями й жидами?

- Так, це моє переконання Ми мусимо сказати жидам правду про них і вислухаємо, що вони мають проти нас.

- Десятки тисяч українських поліцаїв, що служили німцям, були поганими людьми?

- Це не так. Я пригадаю вам, що в Бабиному Ярі лягло не менше українців, як жидів.

- Скільки могло бути?

- Ми працюємо над уточненням кількости українських жертв. Всіх жертв в Бабинім Ярі було біля 100 тисяч. В книзі Анатолія Кузнєцова написано, що в 41-42 роках стріляли там жидів, а 43-44 українців. Коли у Львові проголошено незалежність України з ініціятиви Степана Бандери (він сам був уже тоді ув'язнений) в Україну пішли "Похідні групи" членів ОУН. Вісім тисяч пішло. Німці виловили їх і, приблизно, шість тисяч розстріляли, найбільше в Бабиному Ярі.

- В Ізраїлю є Товариство єврейсько-української співпраці. Чи ви приїхали як гість цього товариства?

- Не тільки як гість. Я член цього товариства.

- Ви тепер в Ізраїлю, чи в вас, як в українця, що живе в Америці, є різниця в підході до жидів і до ізраїльтян?

- До певної міри так. Ізраїль окрема держава, з якою українці хочуть мати добросусідські взаємини. Україна є другою щодо кількості жидів країною, де живуть мільйони жидів. Тож в інтересі обох сторін є добрі взаємини.

- А що ви думаєте, чи в Україні є багато людей, які ставлять спротив москалям, як ви їх називаєте?

- Ми певні, що багато. Ті що сиділи в совєтських концтаборах - німці, жиди, французи й інші - свідчать, що більшість в'язнів СССР, це українці.

- А з жидами в Америці ви маєте зв'язок, чи з ними ви рідко зустрічаєтесь?

- Ми пробуємо нав'язати з ними добрі взаємини, але там сильна українофобія.

- Тепер у ЗСА проходять суди над українцями. Що це за суди?

- Судять так званих "воєнних злочинців". Я сам був свідком на двох таких судових процесах і бачив, як КГБ уміє нацьковувати жидів на українців, а українців на жидів. Комісія, яку створено заходами конгресменки Гольцман, одержала кілька мільйонів долярів з каси федерального уряду і за ті гроші члени комісії їздять до СССР, а КГБ дає їм фальшовані "документи" для такого процесу проти невинних людей. Тож ясно, якщо хтось справді мав на сумлінні воєнні злочини, то після війни зараз же змінив прізвище і виїхав до південної Америки, або до Австралії. Ті, що залишилися під своїм правдивим прізвищем, вже цим доказали, що вони нівчому не винні. Оті процеси розпалюють ненависть між українцями й жидами.

- Ви думаєте, що такі процеси на руку КГБ?

- Очевидно, що Москва дуже затривожена зближенням українців з жидами, особливо в Америці. Я боюся, що ті суди над українцями вплинуть дуже погано на українсько-жидівські заємини. В кожному разі вони не викличуть любови до жидів ні з боку українців (а їх у ЗСА й Канаді є три мільйони) ані зі сторони самих американців.

- Ну, але українці й так жидів не люблять, з правила.

- А чому ви не питаєте, чи жиди українців люблять? Я тому став членом товариства жидівсько-української співпраці, щоб ширити довір'я й погану одних до других. Ворожнеча наших народів на руку тільки большевикам, які є однаковою небезпекою як для України, так і для Ізраїлю.

ПОСТСКРИПТУМ

В розмовах про Митрополита Шептицького я завжди чув закиди, що нібито він "коляборував" з німецькими нацистами. І то не в формі підозріння, а як ствердження незаперечного факту. На чому ж оснований такий важкий закид? Відповідь усе була: "Ми знаємо", "То ж відомо".

Ясну відповідь на це знайшов я аж тепер у большевицькій рептильці "Вісті з України", що її для баламучення українців поза СССР видає пропагандний відділ КГБ. В тій рептильці ч.5, січень 1982, написано:

"Слід зупинитися на питанні про прагнення купки юд з так званого "Товариства єврейсько-українських звязків" протягнути чергову облудну пропозицію про оголошення митрополита А.Шептицького "праведником миру" за "рятування" євреїв від винищення гітлерівцями в роки другої світової війни. Щоб ця пропозиція, яка належить зраднику Я.Сусленському, не вводили в оману громадськість щодо стосунків "святішого" з окупантами та його ставлення до осіб єврейської національності, розгляньмо кілька архівних документів".

Отут відповідь на питання, на чому спираються жидівські обвинувачення Митрополита Андрея Шептицького у співпраці з гітлерівськими окупантами України: на "документах" московського КГБ!

Що ж то за документи?

"За перший доказ того, що А.Шептицький не був байдужим до ідей німецького фашизму і старанно заохочував та поглиблював інтерес своїх духовних до практичних дій Гітлера може правити фото з зображенням Слуги Божого під час одного з оглядів українських скавтів - членів "Пласту". Всі учасники збору були удекоровані значками із зображенням свастики "гакенкройцу", взятого націонал-соціялістами Гітлера за офіційну емблему партії. Свастика більшого розміру вилискує і на сутані "святішого". Той знак біля серця духовного батька переконливо свідчив про його політичну орієнтацію, яка, в свою чергу, правила за взірець пластівцям".

Ось вам совєцький "документ" і його інтерпретація, в якій перемішано московсько-большевицьку неграмотність із бесшабашною демагогією.

Вже вступне завваження про "німецький фашизм" свідчить про жалюгідну політичну неграмотність того, хто це писав. Бодай трошки грамотна політична людина знає, що фашизм, це ідеологія і рух італійський і говорити пр "німецький фашизм", це те саме, що говорити про "магометанський марксизм".

А що ж це за знімка? Українські пластуни в одностроях у рядах і Митрополит проходить перед їх ряди - в 1940-х роках? Пласт розв'язали у вересні 1930 року, отже одинадцять років перед приходом гітлерівців в Україну. Тоді, як гітлерівська Німеччина окупувала Україну, Митрополит був спараліжований і не міг навіть стояти, не то проходити рядами пластунів, яких, як кожний знає, в ті дні не було.

А свастика?

У Пласті, що існував до 1930 року, був рід відзнаки зі "свастикою", про яку кожна американська енциклопедія подає, що вона "свастика" була символом руху і в праіндоевропейців, і в американських індіян у двох формах: у праіндоевропейців звичайно із загненням кінців у правий бік, а в американських індіян частіше із загненням у лівий бік. Гітлер прийняв старовинну "свастику" як відзнаку своєї партії в 1933 році. Старовинну "свастику" вживали у міжнароднім скавті, і звідти вона з'явилася в українськім Пласті. Як міг Пласт, що перестав існувати в 1930 році, перебрати "свастику" від гітлерівців, які прийняли її за свою відзнаку в 1933 році?

З такою бистротою ума большевицькі побрехачі можуть зовсім добре приписати писання Маркса впливам гілеризму. Ясно, що знімка Митрополита Шептицького між Пластунами на Соколі походить з 1920-х років. Виходить, що Митрополит Шептицький симпатизував і поширював серед українців гітлеризм вже найменше десять років перед тим, як появився гітлеризм.

Черговий "доказ" і "документ" КГБ проти Митрополита Шептицького такий:

"1 липня 1941 року, після вступлення окупантів до Львова, Шептицький звернувся до пастви з листом, в якому назвав гітлерівську навалу "новою епохою" в житті України. Він закликав "проявляти послух для влади". "Урядові" того Ярослава Стецька, що ратував (воював) "за перенесення на Україну німецьких метод екстермінації жидівства, виключаючи їх асиміляцію". Шептицький закликав "віддавати належний послух".

На доказ цієї "пригадки правди" большевицька рептилька наводить "Пастирський Лист Князя Церкви", в якому сказано: "З волі Всемогучого і Всемилостивого Бога в Тройці Єдиного зачалася нова епоха в житті Державної Соборної Самостійної України. Народні Збори, що відбулися вчорашнього дня, ствердили і проголосили ту історичну подію. Установленій владі віддамо належний послух, узнаємо головою краєвого правління західних областей України пана Ярослава Стецька".

Кожній нормальній людині ясно з тексту листа, що Митрополит Шептицький говорить про новий етап державности Самостійної Соборної України. При чому ж тут хвалення німецької окупації? Це якраз виразне заперечення законности німецької окупації України. При заклику до "послуху встановленій владі" дуже виразно сказано, що йдеться про українську державну владу, головою якої став Ярослав Стецько. Кожній нормальній людині цей документ свідчить переконливо, що Митрополит Шептицький не тільки до ніякої співпраці з гітлерівськими окупантами України не закликав, а якраз навпаки, рішуче приєднувався до заяви українського народу, що він всупереч усяким плянам Гітлера і Сталіна хоче жити власним, державним життям у вільній самостійній державі! Фальшування і забріханість "інтерпретації" московського КГБ аж надто очевидні!

Як черговий доказ співпраці Митрополита Шептицького з нацистівськими окупантами України автор пашквілю, наймит КГБ, наводить факт, що... Шептицького багато разів відвідували старшини гестапо. Це правда, Митрополита Шептицького відвідували старшини гестапо так само як потім його і його наслідника Митрополита Сліпого відвідували старшини НКВД. З тією тільки різницею, що старшини гестапо тільки пробували тероризувати Митрополита Шептицького, а старшини НКВД Митрополита Сліпого, після перших спроб залякування й намовляння до переходу на московське правослів'я заарештували і разом з іншими єпископами й сотнями священиків української католицької Церкви забрали до конц.таборів, де більшість згинули мученицькою смертю. Чи й ті "відвідини" українських владик старшинами НКВД є доказом їх співпраці з НКВД?

"Документом" і доказом співпраці Митрополита Шептицького з гітлерівськими окупантами України вважає автор пашквілю також і те, що у своїм посланню Митрополит закликав у липні 1941р. українців щирим серцем вітати ту українську молодь, яка восени 1939 року мусіла втікати з України, щоб не загинути з рук кровожадних катів НКВД і в 1941 році поверталися в Україну, щоб боротися за звільнення України з-під ярма московських ведмедів. Байдуже, що та українська молодь, вернувшись в Україну, боролася так само проти червоно-московських, як і проти брунатно-німецьких окупантів України, як проти енкаведівських, так і проти гестапівських садистів.

Ось які "документи" й "докази" співпраці Митрополита Шептицького з німецькими окупантами України доставляє КГБ жидам в Ізраїлю й поза Ізраїлем. І на таких ото "доказах" і "документах" спирають керівники Яд Вашем в Єрусалимі свою відмову сказати на весь світ від усього ізраїльського народу "ДЯКУЄМО!" великому Митрополитові української католицької Церкви. Тому що єдиний на всю окуповану тоді німцями Европу мужньо протестував перед Гітлером і Гімлером проти нелюдяного винищування жидів і , як ніхто інший в Европі, рятував тисячі жидів сам, і через підчинених йому українських священників, монахів і монахинь, рискуючи власним життям і життям сотень українських священників, монахів і монахинь та дальшим існуванням українських церков і монастирів, в яких, на його доручення українці переховували жидів.

Ясно, що на такій настанові жидів до українців не можна будувати здорової і щирої співпраці українців з жидами.

СТАНОВИЩЕ ЖИДІВСЬКИХ НАЦИСТІВ ДО УКРАЇНЦІВ

Насамперед, вважаю конечним уточнити термін "націоналісти" і "нацисти", що їх умисно мішають і утотожнюють вороги націоналізму, особливо ж більшовицькі агітатори. Уточнення конечне, особливо в питанні міжнаціональних взаємин.

В цьому аспекті - націоналісти вважають, що кожна нація має однакове, Богом дане право бути вільною у своїй власній державі на території заселеній даною нацією; ніяка нація не має права панувати над другою, брати другу в "опіку" чи загарбувати територію другої нації в цілому чи частину; всі нації повинні співпрацювати на добровільній базі, респектуючи завжди повну суверенність кожної іншої нації.

"Нацисти" ділять нації на дві, дуже нерівні групи: одну становить їхня власна нація як Богом, чи "Провидінням" вибрана нація "іберменшів", чи "дітей Божих", а друга - всі інші народи, створені "унтерменшами", щоб бути слугами нації "іберменшів". Згідно з цим, "нацисти" захоплюють території інших націй і перетворюють їх у свої колонії. Нацистами були німці-гітлерівці (від них пішла назва). Такими самими нацистами є "червоні" і "білі" москалі, що захоплюють чужі території як "старший брат", щоб перетворювати їх у московські колонії. Такими нацистами є й ті жиди, які вважають жидівський нарід єдиними "дітьми Божими", а всіх інших "гоями", сотвореними, щоб їм служити і то без слова спротиву. Пригадку, що жидівська нація є рівна з усіми іншими і має такі самі права й обов'язки, як усі інші, жидівські нацисти вважають образою жидів і гістерично пятнують це як "антисемітизм" і "накликування до жидівських погромів".

Німецькі нацисти вибрали собі були за спеціяльний обєкт своєї гістеричної кампанії знеславлювання жидів, жидівські нацисти - українців.

Усі жиди, так в Ізраїлю, як і поза Ізраїлем, діляться на націоналістів і нацистів. Це відноситься й до жидівських соціялістів і жидівських комуністів. Кожний жидівський соціяліст бореться за свою партійну програму - в самостійнім Ізраїлю. Для кожного жидівського соціяліста є абсурдом думати про якусь єдину, неділиму соціялістичну Палестину вкупі з арабами Палестини, Йорданії, й частини Сирії. В відношенню до інших народів жидівські соціялісти або націоналісти, або нацисти. Це саме й з жидівськими комуністами: Вони розуміють комунізм як соціяльну систему, яка повинна існувати в самостійній ізраїльській державі, а в відношенню до інших народів для них комунізм є засобом ідейно-морального обеззброювання нежидів. Думку, що жиди повинні дійсно перетопитися в один комуністичний "совєтський" народ під керівництвом "старшого, русского брата", кожний ізраїльський комуніст вважає божевіллям політичного "мішігене".

В Ізраїлю й поза Ізраїлем я мав нагоду зустрічатися й дискутувати з жидами всіх політичних відтіней. Я ствердив, що вплив жидівського нацизму надзвичайно сильний тому, що він коріниться в релігії. Але, здоровий жидівський націоналізм кріпшає, число жидівських патріотів, що відкидають жидівський нацизм як смертельно небезпечний для самого жидівського народу більшає. Вони усвідомлюють собі, що Ізраїль як держава чи як нація не може ніяк ставати проти цілого світу, бо зникне з лиця землі так, як зникли німецькі нацисти. Щоб існувати, Ізраїль мусить мати добросусідські взаємини з іншими народами, а це можливе тільки на базі здорового націоналізму, тобто визнання рівности Ізраїля й жидівської нації в правах і обов'язках з кожною іншою нацією.

В Україні, а головно в совєтських тюрмах і концлагерах жидівські націоналісти співпрацюють з українськими націоналістами. Жидівські нацисти співпрацюють з московськими окупантами проти українців.

Становище жидівських нацистів в питанні українсько-жидівських взаємин дуже ясно, чітко й відкрито зясоване в "листі до української інтелігенції" ізраїльського громадянина, що виїхав з України, Олександра Воловика, тому подаємо текст того листа повністю. (Факт, що автор цього листа, людина з вищою освітою, що родилася й жила в Україні, володіє перфектно російською мовою, але не володіє українською, має особливу вимову).

Відкритий лист Українській Інтелігенції на Заході

Декілька причин примусило мене написати цей лист. Наперед всього, статті і виступи д-ра Мірчука, а також деякі другі публікації в українській пресі за межами України, в яких так чи інакше зачіплюється тема еврейсько-українських відносин. Друга причина носить більш особистий характер - рів під Вінницею, заповнений останками близьких мені по крові й імені людей.

Я не беру на себе сміливість вислідувати стан відношень між двома нашими народами в ході історичних подій. Лиш тільки позволю собі висказати ряд думок, які зовсім не вичерпують теми еврейсько-українських відносин.

Мені кажеться, що основною причиною, з'ясовуючою НЕМОЖЛИВІСТЬ установлення нових і добрих відносин між двома нашими народами, являється боязнь або небажання, чи нерозуміння українцями необхідності признати історичну правду - вина народа українського перед народом еврейським. Вся історія відношень двох народів - це історія геноциду, погромів, переслідування, ненависти одного - великого українського народу - до другого маленького еврейського народу. Я особливо виділяю кількісне відношення, бо мені представляється принципіяльно важливим різність двух типів націоналізму: націоналізму народу кількісно більшого по відношенню до народу меншого, і націоналізму народу малого повідношенню до народу великого. Щоб бути зрозумілим українцями, позволю собі це становище з'ясувати на прикладі відношень двох других народів: російського, великого і українського, меншого. В цих відносинах націоналізм український з'ясован і справедливий, націоналізм російський - несправедливий і агресивний. Теж саме буде справедливе, якщо ми скажемо про націоналізм український по відношенню до евреїв - він несправедлив і агресивний.

Ця аргументація тим більш вірна, мені кажеться, якщо українці зрозуміють ще один довід: Більшість еврейського народу сьогодні не дуже знайома з народом українським і для більшості евреїв сьогодні проблеми відносин двох народів невідомі і незрозумілі. Це вірно як по відношенню до евреїв Ізраілю, так і до евреїв США - а це дві самі великі громади сучасного світу.

Сьогодні правильні взаємовідносини двох народів важливі українцям, по меншій мірі як і евреям. Зрозуміти необхідність дружби і співпраці евреї можуть сьогодні тільки на підставі чіткого вияснення відношення українців до свого минулого.

Аналогія, як всяка аналогія, не повний доказ, але істину все таки прояснює. Позволю собі тут привести аналогію з народом німецьким:

Сьогодні молодий німець, народившийся після 1945 року і таким чином, якбито, не несе відповідальності за минуле, може прочитати звіт про це минуле в своїх шкільних підручниках, може побачити фотографію свого канцлера на колінах перед пам'ятником вбитим евреям. Він може прочитати заяву свого уряду про вину німецького народу перед народом еврейським. Може безпосередньо побувати на історичних місцях злочинного минулого, вроді: Бухенвальда, Равенсбрюка і др. Він кінцево, може прочитати всякі фашистівські видумки, додумки про те, що нічого не було, що евреї самі винні в своєму зничтожуванні, що самого зничтожування не було... Але ясне одне: Цвіт Німеччини, її розум, її совість, накінець її керівництво на стороні історичної правди.

До жалю, зовсім друге положення в кругах української інтелігенції на Заході. Ви - цвіт і розум, Ви - совість і керівництво народу, мені кажеться, не стоїте на чіткій і вірній позиції. Я вже не раз говорю про д-ра Мірчука, деклярації якого підозріло напоминають заяви махрових фашистів. І в других публікаціях бачу безперервні потуги зрівняти "рахунок". Доказати недоказуєме - "вину" народа еврейського перед народом українським. Припоминається все: корчмарі-евреї, чекісти-евреї, комуністи-евреї. Так наче не було: корчмарів-українців, чекістів-українців, комуністів-українців. Нібито не може подібною "аргументацією" з'ясувати сьогодні народ російський угнітання народу українського. Ще би! А хто в політб'юро, хто всі ці: Щербицькі, Черненкі, Кириленки... І другі "товариші", які не виговорюють російської літери "Г"? Хто складає кістяк партійного апарату, або офіцерського корпусу і особливо: єфрейторсько-сержантсько-прапорський склад радянської армії? А КГБ - що. Цвігун був татарином? А Семичасний? Да, що, там пани казати?!

Тільки ця аргументація не витримує ніякої критики: ні в випадку евреїв, ні в випадку українців. Бо основним там було не національне, а ідеологічне.

І ні разу за всю історію евреї не притісняли українців, тому що вони УКРАЇНЦІ. До жалю, зворотнього доказати неможливо.

Я - ізраільтянин, педагог, поет. Живу в Ієрусалимі. Являюся членом Товариства еврейсько-українських звязків. Товариство поки некількісне. І, боюсь, що таким залишиться, якщо сторона українська буде робити вигляд, що "нічого не було".

Але положення, я вірю, може змінитися, якщо український народ зрозуміє накінець, що кров не змивається кров'ю, а СЛЬОЗОЮ СПІВСТРАЖДАННЯ І ПОКАЯННЯ.

І тоді на ВІЛЬНІЙ УКРАЇНІ ми вмісті розшукаємо на Вінницькій землі той рів і напишемо над могилами наші УКРАЇНСЬКО-ЕВРЕЙСЬКІ ІМЕНА, і тим сами вернемо Історії ІСТОРІЮ.

Із повагою і надією Олександр Воловик.

Іерусалим, Ізраіль.

Переклав з російської мови - Я.Менакір.

З поданого листа Олександра Воловика виходить зовсім ясно, що він вважає жидів такими, як німецькі наці вважали німців: Сотвореними для панування над іншими, усюди у світі з такими правами, як "свята корова" в Індії. Він так дослівно й пише: "Ні разу за всю історію євреї не притісняли українців". А якщо хтось з українців відважився сказати, що дійсність, на жаль, надто далека від такого твердження п.Олександра Воловика, то такий українець "махровий антисеміт" і повинен негайно впасти на коліна перед жидами й прохати прощення за страшний злочин проти "святої корови". Воловик вперто ігнорує факт, що йдеться весь час не про поведінку українців супроти жидів в Ізраїлю, але про поведінку жидів як гостей на чужій, українській землі супроти українців, споконвічних власників тієї землі. Кожний об'єктивний жидівський дослідник цього питання признає, що та поведінка була весь час жалюгідна, на службі польських і московських окупантів України: дошкульний економічний визиск закріпощених українських селян, коршми, лихва, глум над релігією торгуванням українськими церквами, здирання усякого роду данини для польського пана з додатками для себе, злобний насміх з українських кріпаків, підслуховування в коршмі, що говорять про польських панів і про жидів українські кріпаки на підпитку і доношення на "бунтарів", яких польські посіпаки тортурували й на паль саджали. А в найновіші часи - неймовірно велика кількість "українських" жидів на провідних і керівних постах у компартії, в ЧеКа, ГПУ, НКВД, КГБ, червоній міліції на службі большевицької Москви, яка руками згаданих формацій безоглядного терору вимордувала більше українців, аніж гітлерівська Німеччина жидів. Невже воловик, людина з вищою освітою, що родилася й виросла в Україні, ніколи про все те не чув, не читав, не бачив? Чи навпаки, все те знає дуже добре, але вважає як жид, що так мало бути, бо жиди з благословення їхнього Єгови можуть робити з українцями що хотять і українці мають слухняно все сприймати, а як спалахнуть бунтом, то мають негайно впасти перед жидами на коліна й прохати прощення на взір жартівливої пісні "Прости мені, моя мила, що ти мене била"?

Нахабна вимога Воловика, щоб українці впали перед жидами на коліна й просили прощення безгранично обурлива й провокативна. Отака, власне, настанова жидівських нацистів перетворює найщирішого приятеля жидів в антисеміта і пхає до немилої жидам реакції.

Порівнювання відношення московських наїзників до українців із відношенням українців до жидів чудацьке. Москва окупувала Україну й поневолює український нарід; це ніякий "націоналізм більшого народу", а варварський імперіялізм, що заслуговує на засуд усім культурним світом. Українці поневолені, ведуть священну визвольну боротьбу. Яке ж тут може бути порівняння цього із питанням жидів в Україні? Чи Україна це жидівська земля, а українці захопили ту жидівську країну й поневолюють жидів на їхній землі? Здоровий жидівський націоналізм змагав завжди до відновлення жидівської держави в Палестині. Чи ж українські націоналісти, або хто небудь із українців колинебудь противився тому? Навпаки, всі жидівські об'єктивні історики признають, що всі жидівські політичні і релігійні рухи й ідеології найсвобідніше розвивалися в Україні. Чи, може, Воловик думає, що Україна це жидівська земля і жидівський "націоналізм малого народу" змагав усе до прогнання українців з України, а український "націоналізм великого народу" до того не допускав?

У звязку з дуже міцними впливами жидівського нацизму на всіх жидів з отакою настановою до українців мимоволі насувається питання: То чи є глузд пробувати ладнати приязні звязки українців з жидами? Чи не є це зайва, "Сизифова" праця?

Відповідь на це питання дає майже незмінна заввага Воловика в його листі: Велика більшість жидів і в Ізраїлю, і в діяспорі, не знає історії України. Значить - не знає правди про жидівсько-українські відносини на українській землі від найдавніших часів по сьогодні і - сприймає за правду протиукраїнську, злобну, сперту на фальшуванню й перекручуванню правди пропаганду жидівських нацистів. На нас, українцях, лежить обов'язок показати щирим жидівським патріотам правду про минуле українського народу з окремим розділом жидівсько-українських взаємин і цим розкрити гидоту й забріханість україножерів. Перед дійсними жидівськими націоналістами, а перш за все - перед всіми іншими чужинцями, перед якими жидівські нацисти оплюгавлюють українців і так наставляють їх проти українського народу і його змагань.

Важке це завдання?

Очевидно! Але тут я пригадую глибоке поучення одного старенького жида, приятеля українців. На мою заввагу, що боротьба українців за визволення важка, бо ми маємо багато ворогів, він відповів: "Я знаю історію й положення українців. Це правда, що вас не люблять москалі, поляки, мадяри, румуни, загал жидів. Але вас люблять литовці, білоруси, хтось з німців, французів, інших. А хто в світі любить жидів? Ніхто! А ми це знаємо і - вперто йдемо вперед, ліктями розпихаючи тих, що нас спиняють. А як хтось зловить нас за руки, ми всі разом кричимо на весь світ: "Ловіть антисемітів! Бийте антисемітів, бо вони ось громлять жидів!" І нам дорога звільняється. А що робите ви, українці? Як лиш побачите перешкоди перед собою - звертаєте і плачете: "Ой, яка гірка наша доля! Ніхто нам помогти не хоче!" Отак ви ні кроку вперед не підете".

У нашому змагу в обороні правди і чести українського народу ми мусимо бути мужні, тверді, незламні.

ДО ПИТАННЯ: "ЖИДИ", ЧИ "ЄВРЕЇ"?

В кожній розмові з жидами в українській мові мені приходилось вияснювати насамперед справу назви "жиди" і "євреї". Головно ж тоді, коли мав до діла з новим емігрантом з СССР. Справа в тому, що в російській мові прийнято назву "євреї", а назві "жид" надано значення національної образи й зневаги. Такий підхід накинули москалі в окупованій Україні українській мові. Тому жиди, емігранти з СССР, вживають назву "єврей" теж в українській мові і за ними й чимало українців приймає таке вияснювання назв "жид" і "єврей".

Але, такий підхід неправильний. Назва "єврей" московська. В українській мові, як і в інших словянських мовах, від найдавніших часів вживається назву "жид", яку принесли в славянські краї з Франції й Німеччини самі жиди. Ні французи слово "жид", ні німці свого "юде" не вважають образливим, і ані їм, ані французьким, чи німецьки, як і польським, чеським жидам ніколи на думку не приходить міняти це на російську назву "єврей". То чому ж українську мову засмічувати москалізмом "єврей"? Тим більше, що українці під назвою "жидівська" мова мають завжди на увазі "їддіш", що постала з німецької, а під "єврейська" мова ту мову, якою говорили жиди в давнині й говорять сьогодні в Ізраїлю. Та й англійці вживають "Джу", а не "Гібрю".

Українські літописці й українські історики виразно подають, що в Києві за княжої Руси була "жидівська", а не "єврейська" дільниця і "жидівські", а не "євpейські" ворота.

Тільки в перекладі Святого Письма вжито назву "євреї". (Звідти взяли цю назву москалі і це й є однією з вказівок, що російська мова розвинулася з церковної мови Кирила-Методія, а не з якоїсь "пра-руської"). В українських перекладах Святого Письма вжито назву "євреї" для підкреслення, що йдеться про біблійні часи, а не про нову добу, в якій українці вже від княжих часів вживали тільки назву "жиди".

Тому в моїх писаннях я послідовно вживаю "споконвічну" українську назву - "жиди".

"DOCUMENTS" OF "UKRAINIAN ANTI-SEMITISM"

Just to illustrate the type of "documents" used by Jewish Ukrainophobes to support their accusations of Ukrainian participation in the destruction of Jews during the so called "pogroms", we present the following two "original" and documentary photos. The first is taken from "The Generations of Israel", with a Foreword by Abba Eban, edited by Neal Kozodoy, page 7, the caption underneath the photo reads: "(Above) Russian Cossacks standing over the bodies of their victims. The outbreak of pogroms in the 1880's led to mass Jewish emigration from Eastern Europe..." The second is taken from "My People", The Story of the Jews by Abba Eban, pg. 349, and the caption reads: "'And they posed for the pictures'. On August 10, 1919 on the route from Bohuslav to Tarastcha, Ataman Zeliony's Cossacks unashamedly display the corpses of Jews they have murdered".


(Above) Russian Cossacks standing over the bodies of their victims. The outbreak
of pogroms in the 1880's led to mass Jewish emigration from Eastern Europe.


"'And they posed for the pictures'. On August 10, 1919 on the route from Bohuslav to Tarascha,
Ataman Zeliony's Cossacks unashamedly display the corpses of Jews they have murdered".

Closely examine the two pictures. Can these be any shadow of a doubt that they are identical? This would mean that the authors of the book "My People" accused the Ukrainians of "pogroms" against the Jews in the period between 1918-1920, and as proof for their allegations, produced a photo of a pogrom conducted by Tsarist troops in 1880, changing the caption so it would state that this was a photo of a pogrom conducted by the Ukrainian insurgent leader Zelenyj on August 10, 1919. Can one not logically deduce from this that if the "documentary" proof was faked, a misrepresentation, then the pogrom itself, together with the date, place and perpetrators, werefalsified likewise?

One must keep in mind, moreover, that the author of the second work, "My People", Abba Eban, a university graduate and former Israeli minister of Foreign Affairs, was also the co-author of the first book - which would imply that he knowingly and willingly, falsified documentary proof and represented facts simply to buttress his allegations against Ukrainians. Can he perhaps explain how an unashamed display of the corpses of Jews Ataman Zeliony murdered in Ukraine on August 10, 1919 was photographed in 1880? Since thell, I've learned that this same photograph of the Jewish pogrom by Tsarist Police in 1880 has appeared in other publications, with the caption changed to read "pogrom by Ukrainian nationalists collaborating with the Gestapo" in 1942 and 1943.

Such, then, are the "documentary proofs" backing Jewish allegations of Ukrainian anti-Semitism and pogroms of the Jews.


A silent witness to "Ukrainian anti-Semitism":
The Cathedral of St. George in L'viv, Western Ukraine.

On orders of the Head of the Ukrainian Catholic Church, Metropolitan Andrew Count Sheptytskyj, several rabbis with their families and hundreds of Jewish children were hidden in the underground mazes of this medieval building and thus saved from death. Didn't Menachim Begin, the Israeli Premier, know this when he stated time and again that on territories occupied by the Nazis (which would include Ukraine), not a single Catholic priest spoke out in the defense of the Jews, helped them or saved them from deportation and death? Why don't the rabbis whose lives were saved by Metropolitan Sheptytsky, speak up and state the truth to their Premier and co-citizens.

Will there be a small replica of the Lviv's St. George Cathedral erected in Jerusalem by the Jews as a permanent manifestation of gratitude to Ukrainian Catholic Metropolitan Andrey Sheptytsky and scores of Ukrainian priests, monks and nuns who during the reign of Nazi terror risked their own lives by saving hundreds of Jews?

There are some Jews who advocate that idea. But what about all the other Jews in Israel and in the U.S.?
Related Posts with Thumbnails